Індустріалізація стала одним із ключових процесів, що визначили розвиток Полтавщини в радянський період. Входження регіону до складу СРСР супроводжувалося масштабними економічними перетвореннями, спрямованими на розвиток промисловості, модернізацію сільського господарства та зміцнення інфраструктури. Полтавська область почала стрімко перетворюватися на важливий промисловий центр, де створювалися нові підприємства, впроваджувалися передові технології, а населення активно залучалося до виробничих процесів. Далі на poltava-name.
Однак разом із досягненнями індустріалізація регіону супроводжувалася й значними проблемами. Економічне планування, характерне для радянської системи, призводило до дисбалансу в розвитку окремих галузей, браку ресурсів і перевантаження виробничих потужностей. Через це невіддільною частиною індустріального шляху Полтавщини стали соціальні труднощі та прорахунки в управлінні.
Сталінська індустріалізація України
Процес активної індустріалізації в Україні розпочався наприкінці 1920-х років, коли за темпами промислового розвитку Радянський Союз значно відставав від більшості країн Європи. Курс на створення великої та технічно розвиненої промисловості було ухвалено в СРСР на XV з’їзді ВКП(б) у грудні 1927 року. Тоді затвердили директиви першого п’ятирічного плану розвитку народного господарства на 1928/29 – 1932/33 роки. Сам з’їзд пройшов під знаком повної підтримки сталінських ідей, спрямованих на форсовану індустріалізацію.
Основним плацдармом для промислового розвитку Радянського Союзу стала саме Україна. Це було пов’язано з тим, що на території УСРР розташовувалася велика кількість родовищ різних корисних копалин. Згідно з ухваленим п’ятирічним планом, в Україні мали створити у першій п’ятирічці 400 із 1 500 промислових підприємств.
При цьому сам процес відбувався по всьому СРСР коштом надмірного напруження трудових і промислових ресурсів. Як правило, матеріальні стимули тоді заміняли політико-ідеологічні та моральні. Процес супроводжувався масованим інформаційним забезпеченням. Головним аспектом цієї політики стало соціалістичне змагання, яке застосовували майже в усіх галузях народного господарства.
З 1928 по 1941 рік на території України було збудовано сотні нових підприємств, на яких виготовляли компоненти для всього СРСР. Ці процеси також торкнулися Полтавщини.
Що відбувалося в регіоні на початку 20-х років?
Після громадянської війни на території Полтавщини розпочалася економічна криза. Жорстка політика воєнного комунізму, що передбачала вилучення зерна у селян, а також неврожай спричинили масовий голод. Попри складне економічне становище, жителі Полтавської губернії активно допомагали голодуючим. Подолати кризу вдалося до осені 1923 року, після чого розпочалося господарське відродження. У цей період у Полтаві відновили роботу закрійні та ливарні майстерні, цегельний і шкіряний заводи, макаронна фабрика, державний маслозавод, завод «Мило» та сірникова фабрика. Також розпочалося будівництво міської пекарні.
Одночасно працював завод «Губметал», де виготовляли цвяхи та інші вироби, необхідні для сільського господарства. До весни 1923 року на Полтавщині діяли п’ять шкіряних заводів, вісім млинів, чотири друкарні, опалювальний завод, сірникова фабрика, штампувальний завод та інші підприємства. Полтава поступово ставала одним із центрів текстильної промисловості. Більшість підприємств націоналізували ще у 1920 році. Із шести текстильних фабрик вдалося відкрити лише одну. Спочатку це підприємство, що спеціалізувалося на виробництві панчішної продукції, зазнавало труднощів через нестачу сировини. Проте ситуація швидко змінилася: постачання сировини зросло, і в регіоні вже працювали шість текстильних фабрик. Усі вони перебували під контролем «Текстильпрому», завдяки чому Полтава стала не лише центром панчішно-шкарпеткового виробництва, а й ширшого трикотажного виробництва.
Уже в березні 1926 року у місті запрацювала беконна фабрика товариства «Бекон». Через рік розпочалося будівництво великого м’ясного холодильника, а згодом з’явився маслозавод. Так поступово в місті створювали потужну промислову базу, орієнтовану на перероблювання сировини.
У травні 1925 року у Полтаві відкрили тютюнову фабрику. Протягом наступних двох років активно зміцнювали промислову базу: розширювали підприємства, реорганізовували залізничні майстерні та реконструювали ремонтно-механічний завод «Метал», що обслуговував промисловість і сільське господарство Полтавщини.
Період радянської індустріалізації Полтавщини
Наприкінці 1920-х років Радянський Союз остаточно відмовився від НЕПу та взяв курс на створення адміністративно-командної системи. Полтавські робітники підтримали ленінський курс Комуністичної партії на індустріалізацію СРСР. Починаючи з 1928 року, розвиток народного господарства визначався п’ятирічними планами, які встановлювали економічні показники для республік, областей, міст і районів. У перші роки промислової революції зусилля працівників були зосереджені на розширенні вже наявних підприємств.
Реорганізовували завод «Метал» у Полтаві, Крюківські вагоноремонтні майстерні, механічний завод у Кременчуці, завод «Комунар» у Лубнах. Активно нарощували потужності з перероблення сировини. Уже у 1927 році кооперативні та державні підприємства регіону забезпечували 93,5 % промислової продукції, а її загальний обсяг (за винятком м’ясної та борошномельної промисловості) зріс із 1921 року більш ніж на 50 %. У Лубенському районі цей показник становив 70 %, а в Кременчуцькому – 67,1 %.
У Полтаві, відповідно до запланованих цілей, почала працювати панчішна фабрика. У 1929 році ввели в експлуатацію Полтавський м’ясокомбінат, а влітку 1931 року – Полтавську фабрику медичних термометрів. Кількість робочих місць у регіоні в період з 1928 по 1932 рік зросла у 2,2 раза.
Одночасно на Полтавщині створювали нові галузі господарства. Особливу увагу приділяли машинобудуванню та легкій промисловості. У 1937 році завершили реконструкцію Крюківського вагонобудівного заводу, у 1936 році – Лохвицького цукрового заводу. Великими підприємствами з найсучаснішим обладнанням стали паротягоремонтний і машинобудівний заводи, зокрема завод «Метал», а також лубенський «Комунар».
На базі Кременчуцького механічного заводу відкрили завод колійних машин. У Полтаві з’явилася прядильна фабрика на 100 000 веретен, а у Кременчуці – суконна фабрика. Також відкривали підприємства для інших галузей промисловості.
Напередодні Другої світової війни загальний обсяг промислового виробництва на Полтавщині перевищував рівень 1913 року вже в 11,7 раза. При цьому значно зросла якість продукції.
Проблеми індустріалізації на Полтавщині
Однією з основних проблем індустріалізації на Полтавщині була низька виробнича кваліфікація робітників промислових підприємств. Оплата праці залишалася невисокою, а умови роботи — важкими, що призводило до значної плинності кадрів. Попри ці труднощі, промисловий потенціал Полтавщини продовжував зростати.
У перші роки першої п’ятирічки основний акцент робили на реконструкції вже наявних підприємств та освоєнні нового обладнання. Спостерігалося збільшення капіталовкладень у промисловість Полтави. Однією з наймасштабніших новобудов середини 1930-х років стала бавовняна фабрика.
Восени 1935 року у СРСР розпочалася активна пропаганда стахановського руху. У період 1935–1937 років середньорічне зростання виробництва на полтавських підприємствах становило близько 10 %. До кінця 1938 року в місті вже діяли 1 268 торгівельних закладів. Завдяки наполегливій праці місцевих жителів Полтава ще в довоєнний період стала важливим центром легкої та харчової промисловості.
На початковому етапі індустріалізації першочергова увага приділялася будівництву промислових об’єктів, тоді як житлова інфраструктура розвивалася повільно. Ситуація почала змінюватися під час другої та третьої п’ятирічок, коли житлове будівництво набуло планового характеру. Розпочалася активна забудова околиць Полтави. Водночас у місті було знищено багато архітектурних пам’яток, зокрема в стилі українського бароко. Справжнім святотатством стало знесення Успенської церкви у 1936 році.
Культурний розвиток регіону
У культурному житті Полтавщини важливу роль відігравали радіо та кіно. У Полтаві працювали два звукових кінотеатри – імені Короленка та «КІМ». Водночас телефонізація регіону відбувалася повільно.
На Полтавщині гостро відчувався дефіцит кваліфікованих кадрів. Для його подолання у Полтаві відкривали нові навчальні заклади. У 1929 році було засновано сільськогосподарський інститут, а ще через рік, на базі Полтавської зоотехнічної дослідної станції, створено Всесоюзний науково-дослідний інститут свинарства.
У квітні 1929 року на Полтавщині розпочалося масове соціалістичне змагання. Партійні, комсомольські та профспілкові організації спрямовували зусилля на професійне навчання та політичне виховання кадрів. Наприклад, у Кременчуці лише за один рік (1929–1930) підготували близько 3 000 робітників, тоді як роком раніше – лише 485 осіб. У Полтаві відкрили вечірній робітничий університет, який готував кваліфікованих спеціалістів.
Що відбувалося в селі?
Сільське господарство на Полтавщині також активно розвивалося. Перед Другою світовою війною в регіоні діяло близько 2 500 колгоспів, 39 радгоспів та 78 машинно-тракторних станцій (МТС). Сільськогосподарська техніка поступово витісняла ручну працю, що сприяло зростанню продуктивності.