Кременчуцька гідроелектростанція — один із найбільших інфраструктурних проєктів радянської доби на території сучасної України. Будівництво цього об’єкта у середині XX століття розглядалося як символ технічного прогресу, індустріалізації та енергетичної могутності держави. Станція забезпечувала електроенергією значну частину центральної України, сприяла розвитку судноплавства Дніпром та вирішувала важливі завдання зрошення і водопостачання. Далі на poltava-name.
Утім, з часом ставлення до цього грандіозного проєкту почало змінюватися. Те, що колись здавалося кроком у світле майбутнє, почали оцінювати більш стримано. Екологи вказують на масштабну шкоду екосистемі, історики — на втрату культурних пам’яток і переселення тисяч людей.
Розробка гіпотези «Великого Дніпра»
Проєктно-вишукувальні роботи з визначення місця для будівництва ГЕС на Середньому Дніпрі почалися ще у 1930-х роках. У період з 1949 по 1952 рік ГІДЕП провів основну частину робіт зі створення схеми комплексного використання ріки Дніпро, яка передбачала, зокрема, й будівництво гідроелектростанцій. У липні 1953 року на березі поблизу села Таборище знову з’явилася геологорозвідувальна експедиція. У жовтні Рада Міністрів СРСР, враховуючи велике народногосподарське значення Кременчуцького гідровузла, доручила міністерству будівництва електростанцій переглянути раніше представлений проєкт Кременчуцької ГЕС із водосховищем.
Вже на початку липня проєкт потрібно було подати на розгляд Ради Міністрів СРСР, Держплану і Комітету з будівництва. Експерти дійшли висновку, що поява великого Кременчуцького водосховища дозволить регулювати понад 94% загального стоку Дніпра.
25 березня 1954 року було прийнято рішення про будівництво Кременчуцької ГЕС. Міністерство електростанцій і електропромисловості СРСР доручило Главгідроенергобуду у квітні створити будівельно-монтажне управління «Кременчуггесстрой». Усі організаційні питання були врегульовані до кінця травня. 7 червня стартувало будівництво гіганта, під час якого було закладено фундамент першого дому-комплексу нового зразкового міста.
Початок великого будівництва
Створення робочого колективу для будівництва очолив начальник «Кременчуггесстроя» Ігнатій Новіков. Уже у травні 1954 року до причалу Таборище причалив буксирний пароплав «Більшовик», за яким ішов караван барж із будівельними матеріалами. Незабаром прибули досвідчені будівельники з Цимлянської ГЕС. На будівництво нового гіганта з’їхалися робітники з Невської, Дніпровської, Дубоссарської, Горьківської та інших гідроелектростанцій. Тільки Каховська ГЕС направила на майбутній об’єкт понад 700 досвідчених будівельників, а також укомплектовані екіпажі екскаваторів, земснарядів і бульдозерів. Приїжджали бригади бетонників, монтажників, опалубників та інших фахівців.
Кременчуцька ГЕС стала всесоюзною ударною будовою, де зібралися люди різних професій з усіх куточків СРСР. Багато з них на початку не мали потрібної спеціальності, тому тут організували навчальний пункт, який займався їхньою підготовкою. Колектив будівельників працював у складних умовах — на місці не було житла, їдалень, шкіл і магазинів. Людей селили у селищах за кілька кілометрів від будівництва. До кінця 1959 року на будові працювали понад 9 000 молодих робітників.
Під час підготовки об’єкта було зведено автоматизований бетонний завод, підприємства з випуску залізобетонних конструкцій, завод плит-оболонок, дробильний завод і кар’єри, завод силікатної цегли, лісокомбінат, автогаражне господарство, гідромонтажний цех та інші допоміжні підприємства. Розпочалися роботи з прокладання ліній електропередач, автомобільних і залізничних шляхів, що вели до району будівництва.
За кілька днів до місця будівництва прибули автомобілі з буровими установками, трубами, помпами, пересувними електростанціями й іншим обладнанням. Спочатку доставляти робітників і матеріали доводилося бездоріжжям, через що траплялися перебої у постачанні, особливо з електроенергією, бо магістральна ЛЕП ще будувалася.
Перші перемоги
До 25 жовтня 1955 року електрики завершили монтаж лінії електропередач напругою 154 кВ. Вже у листопаді того ж року було перекрито річище Дніпра. У березні 1957 року на об’єкті почали укладати бетон і зводити основні споруди майбутньої гідроелектростанції. Після цього розпочалися роботи зі спорудження масштабного інженерного проєкту, який мав змінити обличчя Дніпра та енергетичну карту регіону.
Гідробудівельники зосередилися на спорудженні річищної греблі. 16 вересня 1959 року вони скинули у води Дніпра понад 4 тисячі кубометрів ґрунту, таким чином розпочавши перекриття річки. Для організації будівельних робіт було зведено наплавний міст, який збирали на причалах приблизно за 5 кілометрів від місця планованого перекриття річища. До того ж побудували лівобережні та правобережні ряди, укріплені гранітними шпорами — надійними кам’яними опорами для стабілізації конструкції.
До 28 березня 1959 року всі роботи з кріплення наплавного мосту були завершені. До того часу також закінчили монтаж пролітних споруд мостового переходу й підготувалися до запуску першого гідроагрегату ГЕС.
Підготовка до затоплення котловану гідроелектростанції та повне перекриття річища Дніпра завершилися до 1 жовтня 1959 року. До початку затоплення залишалося менше ніж година. Бульдозерист Микола Миколаєв зробив траншею для укладання вибухівки в низову перемичку, а підривники Куліченко і Кошман заклали туди понад 500 кілограмів вибухових речовин.
У призначений час — рівно о 19:00 — пролунали фанфари й були випущені десятки ракет, які сповістили команду про початок операції. Підривник Кошман запалив шнур, і потужний вибух сколихнув повітря. Протягом години низова перемичка була розмита на ширину 150 метрів, і стрімкі води Дніпра гучно хлинули у котлован основних споруд, швидко затопивши його.
Таким чином, 3 жовтня 1959 року котлован гідроелектростанції був повністю затоплений, а основне річище Дніпра перекрите. Це створило необхідний підпір для запуску першого гідроагрегату під промислове навантаження, знаменуючи новий етап у роботі станції та в розвитку регіону.
Пуск Кременчуцької ГЕС
Пуск Кременчуцької гідроелектростанції став кульмінацією багатьох місяців напруженої праці будівельників, монтажників та інженерів. Велика зала управління станції була наповнена яскравим світлом, а по її периметру, на трьох стінах, світилися лампочки сигналізації — це був головний пульт управління, «мозок» гігантської гідротехнічної споруди, символ нової епохи та життя міста.
У залі панувала робоча тиша. Запуск гідроагрегата затримувався — тривали останні приготування, і кожна хвилина була наповнена напругою. Для всіх учасників процесу цей момент був результатом кропіткої праці багатьох місяців, коли об’єднувалися зусилля фахівців різних професій, і тепер усе мусило зійтися в єдиній дії.
Коли все було готово, розпочалося збирання первинної схеми комутації. У залі настала мертва тиша, люди затамували подих в очікуванні. У цей момент перший змінний інженер ГЕС Єгоров звернувся до диспетчера системи «Дніпроенерго» з питанням:
— Дозволяєте пуск?
— Пуск дозволяю, — пролунала лаконічна відповідь.
Настала довгоочікувана мить — перший гідроагрегат Кременчуцької ГЕС увімкнули у паралельну роботу з енергосистемою країни. Одразу після цього напружену тишу розірвав радісний гул. Люди вітали один одного, обмінювалися рукостисканнями й усмішками, адже станція дала перший струм для народного господарства. Робота Кременчуцької ГЕС почалася із запуску її першого агрегату.
Подальше підключення агрегатів відбувалося поетапно. Вже 15 грудня 1959 року о 18:06 другий агрегат було включено в мережу «Дніпроенерго», а 25 грудня третій агрегат подав промисловий струм. Четвертий агрегат почав роботу 29 грудня 1959 року. 31 березня 1960 року о 18:12 п’ятий агрегат також почав генерацію промислового струму, за ним 29 квітня 1960 року пішов шостий агрегат.
Таким чином, навесні 1960 року Кременчуцька ГЕС почала працювати на половину своєї проєктної потужності. До травня монтаж на всіх 12 агрегатах був повністю завершений: зібрані робочі колеса турбін сьомого, восьмого і дев’ятого агрегатів, встановлені статори на двох наступних.
31 травня 1960 року о 23:30 сьомий агрегат подав промисловий струм, а в серпні були підготовлені до пуску восьмий і дев’ятий агрегати. Десятий агрегат запустили 16 вересня 1960 року о 22:30. До 30 жовтня 1960 року всі електромонтажні роботи на 11-му і 12-му агрегатах були завершені, а 31 жовтня о 1:30 ночі останній, дванадцятий агрегат прийняв промислове навантаження, завершивши тим самим етап пуску станції.
Запуск Кременчуцької ГЕС став важливою подією для регіону та країни, забезпечивши потужний приплив електроенергії та зміцнивши енергетичну базу промисловості й господарства.
Відкриття Кременчуцької ГЕС
Трудовий подвиг будівельників Кременчуцької ГЕС був високо оцінений керівництвом країни. Колектив «Кременчуггесстрою» був відзначений орденом Трудового Червоного Прапора за самовіддану працю й видатні досягнення. Понад 500 кращих інженерів, робітників, техніків та інших фахівців отримали державні нагороди — ордени та медалі СРСР.
29 липня 1962 року відбулося урочисте відкриття Кременчуцької ГЕС, яка стала одним із ключових енергетичних вузлів Дніпровського каскаду, що забезпечив надійне електропостачання регіону й важливий внесок у розвиток економіки. На святі був присутній Перший секретар ЦК КПРС і Голова Ради Міністрів СРСР Михайло Сергійович Хрущов, а також члени Президії ЦК КПРС та партійні діячі з братніх республік.
Тисячі людей вітали гостей, яким дарували хліб-сіль та символічні подарунки. Промовці відзначали успіхи будівельників і важливість ГЕС для розвитку комуністичного суспільства. Хрущов проїхався вулицями Кременчука і Крюківським мостом, де його вітали мешканці міста. У районі старої автостанції будівельники встановили емблему у вигляді факела з голубом, який символізував мир.
Цікаво, що в цей день багато газет писали не про місто Кременчук, а про «селище будівельників Кременчуцької ГЕС», підкреслюючи важливість нового об’єкта. Пізніше, 25 жовтня 1962 року, селищу було присвоєно назву Кремгес, а у 1969 році він отримав сучасну назву — місто Світловодськ.
Наслідки великого будівництва
З плином років фахівці почали по-іншому оцінювати будівництво цього гіганта. У 1950-х роках на місці Кременчуцького моря вирувало життя, яке обірвала Кременчуцька ГЕС. Зведення цієї споруди передбачало створення водосховища. Заради його появи під воду було пущено понад 200 сіл Кіровоградської, Полтавської та Черкаської областей. Унаслідок цього були затоплені тисячі гектарів родючих земель, а також чимало родовищ корисних копалин.
Найбільше постраждали місцеві жителі. У Полтавській області під переселення потрапили 73 населені пункти, в яких мешкало понад 130 000 осіб. Деякі села мали бути повністю затоплені, інші — частково. І це тоді, коли минуло всього кілька років відтоді, як люди відбудували свої домівки після важких років війни.
Як розповіла дослідниця Людмила Гудим, згідно з архівними документами, плани переселення виглядали доволі продуманими. Вони справляли враження добре організованого процесу. Місцевим жителям обіцяли нові добротні будинки, однак на той час держава не мала достатньо коштів для фінансування такого масштабного будівництва. Влада обіцяла завершити будівництво житла до 1960 року, однак процес затягнувся на чотири роки. У підсумку люди були змушені тулитися в знайомих або й зовсім у чужих людей.
Окрім цього, фахівці звертають увагу на екологічні проблеми, які виникли внаслідок утворення Кременчуцького моря. Узбережжя водосховища почало руйнуватися ще в 1980-х роках. Вода та вітер розмили понад 800 гектарів полтавських земель. За словами еколога Павла Писаренка, регіон щороку втрачає від 3 до 5 гектарів. Проте ще більшої шкоди завдають сміттєзвалища, розташовані на березі. Вони загрожують потраплянням у воду шкідливих речовин, зокрема важких металів.
Джерела:
- https://kremenhistory.org.ua/uk/kremenchucka-ges-istoriya-stvorennya/
- https://okrain.net.ua/video/perestrojka-1956-1959-kremenchugskaya-ges/
- https://okrain.net.ua/article/read/vizit-n-s-hruscheva-na-otkrytie-kremenchugskoj-ges.html
- https://zmist.pl.ua/publications/kremenchuczka-ges-istoriya-zatoplennya-sil-poltavshhyny-rukotvornym-morem