Трохим Лисенко: коли політика перемогла науку

Трохим Денисович Лисенко — одна з найсуперечливіших постатей в історії радянської науки. Для одних він є символом епохи, коли віра в перетворювальну силу людини підпорядковувала закони природи, для інших — приклад того, як політика може спотворити наукові пошуки. Його ім’я пов’язане з методами верналізації, ідеями «мічурінської агробіології» та десятиліттями, коли генетика в СРСР опинилася під забороною. Історія Лисенка — це історія злету, заснованого на підтримці влади, і падіння, яке стало наслідком зіткнення ідеології та науки. Далі на poltava-name. 

Походження та шлях у науку

Трохим Денисович Лисенко народився у 1898 році в селянській родині в селі Карлівка Полтавської губернії Російської імперії. Дитинство майбутнього вченого минуло в умовах тяжкого сільського побуту, де праця на землі була невіддільною частиною життя. Ймовірно, саме відсутність привілеїв і ранній досвід роботи в полі багато в чому визначили його світогляд — переконання, що людина здатна «перевиховати» природу, так само як перевиховує себе.

У 1913 році, після закінчення двокласної сільської школи, Трохим вступив до нижчого училища садівництва у Полтаві. У 1917 році він продовжив навчання у середній школі садівництва в Умані (нині — Уманський державний аграрний університет). Після її завершення у 1921 році Лисенко продовжив освіту в Київському сільськогосподарському інституті, який закінчив у 1925 році. Під час навчання він проявив інтерес до питань агрономії, особливо до проблеми підвищення врожайності за умов суворого клімату.

Після закінчення вишу Трохим Денисович став завідувачем відділу селекції бобових культур на Гянджинській селекційній станції в Азербайджані. Тут він випробував техніку низькотемпературної обробки насіння перед посівом, яка згодом стала відома як верналізація (яровизація).

За свідченнями, у 1929 році Лисенко приїхав у рідне село й запропонував використовувати методику своєму батькові. Той дійсно посіяв навесні два мішки озимої пшениці, яка трохи змокла, проросла, а потім пролежала взимку під снігом, і цей спосіб дав хороший урожай. Після цього Лисенко вперше заявив про себе як про практичного дослідника, що прагне поєднати теорію з безпосередніми потребами сільського господарства.

Його ранні досліди — передусім експерименти з верналізацією — показали, що молодий агроном прагнув не просто описувати природні процеси, а й активно ними керувати. На методику звернули увагу в Наркоматі землеробства УРСР. Країна тоді гостро потребувала швидких і доступних засобів розв’язання аграрних проблем. Незабаром у пресі почали з’являтися схвальні публікації про Трохима Лисенка.

Час відкриттів та визнання

У 1930 році полтавець Трохим Лисенко був переведений до Всесоюзного селекційно-генетичного інституту в Одесі, де зосередився на розробці та впровадженні методу верналізації. Ідея, що здавалася простою та практично застосовною, отримала широку підтримку як у наукових колах, так і на рівні керівництва аграрної галузі.

У 1932 році почав виходити «Бюлетень верналізації», а з 1935 року — спеціалізований журнал «ВЕРНАЛІЗАЦІЯ», що свідчило про визнання нового напряму в агрономії. Масштаби впровадження методу швидко зростали. За офіційними даними, площа посівів, підданих верналізації, збільшилася з 43 тисяч гектарів у 1932 році до майже семи мільйонів гектарів у 1936-му.

У цей період Лисенко активно розвивав й інші напрями прикладної агробіології. Він сформулював теорію стадійного розвитку рослин, запропонував техніку «карбування» бавовнику, методи посіву озимої пшениці по стерні, верналізацію картоплі та літні посадки для південних регіонів країни. Ці підходи, спрямовані на підвищення врожайності та адаптацію культур до кліматичних умов, розглядалися як крок до вирішення продовольчих завдань держави.

Народження «мічурінської агробіології»

На початку 1930-х років Трохим Лисенко сформував власні наукові погляди, частково спираючись на ідеї Івана Мічуріна. Він розвинув напрям, який отримав назву «мічурінська агробіологія», в основі якого лежала думка про вирішальний вплив зовнішнього середовища на розвиток і спадкові властивості рослин.

Лисенко вважав, що вплив умов — температури, вологості, живлення — здатен не лише змінити ріст рослини, а й закріпити ці зміни у наступних поколіннях. Такий підхід суперечив класичній генетиці, але відповідав прагненню до практичних і швидко реалізовуваних методів у сільському господарстві.

Його ідеї отримали підтримку як серед агрономів, так і в державних структурах, які бачили в них шлях до підвищення врожайності. Поступово навколо Лисенка сформувався науковий напрям, що став помітним явищем у радянській біології 1930-х років.

Зліт і вплив

У другій половині 1930-х років Трохим Лисенко став однією з найпомітніших постатей у радянській науці. Його ідеї отримали підтримку керівництва країни, особливо Йосипа Сталіна, який бачив у «мічурінській агробіології» приклад практичної, народної науки, здатної давати швидкі результати.

За свої наукові та практичні досягнення у 1934 році Лисенко був обраний академіком Академії наук УРСР. Через рік полтавець став академіком Всесоюзної академії сільськогосподарських наук імені Леніна (ВАСГНІЛ). У 1940 році він очолив Інститут генетики Академії наук СРСР. У цей період Лисенко виступав із різкою критикою класичної генетики, називаючи її «реакційною» та «чужою соціалістичному світогляду».

У роки Другої світової війни вчений пропонував нові агротехнічні заходи, зокрема використання для посадки верхівкових частин бульб картоплі, що, на його думку, дозволяло зберігати частину врожаю для харчування.

У 1948 році на сесії ВАСГНІЛ погляди Лисенка були визнані єдино правильними, а генетику — «псевдонаукою». Це рішення визначило розвиток біологічних досліджень у СРСР на багато років уперед.

Період кінця 1930-х — 1940-х років став піком впливу Лисенка. Його сприймали не лише як ученого, а і як представника нового типу радянського дослідника, чиї ідеї поєднували науку, ідеологію та практичні цілі народного господарства.

Ціна «лисенківщини»

Поширення ідей Лисенка мало значні наслідки для радянської науки та сільського господарства. Підтримка з боку партійного керівництва дозволила йому контролювати академічні установи та визначати, які дослідження вважалися допустимими. Класичну генетику оголосили «ворожою наукою». Багато вчених, які займалися спадковістю, втратили можливість працювати, зазнавали звільнень і арештів.

На практиці запропоновані методи, включно з масовою верналізацією та новими агротехнічними засобами, давали змінні або нестабільні результати. Відмова від традиційної генетики сповільнила розвиток біології у СРСР, обмежила міжнародну співпрацю та призвела до втрати наукових кадрів.

У 1955 році близько трьохсот учених підписали так званий «Лист трьохсот», у якому критикували «лисенківщину» та її вплив на науку. Цей крок став початком поступового ослаблення позицій Лисенка.

Втрата політичної підтримки та кінець кар’єри

Після усунення з керівних посад Микити Хрущова у жовтні 1964 року Трохим Лисенко остаточно втратив політичну підтримку. Уже в листопаді того ж року в газетах «Правда» та «Комсомольська правда» з’явилися статті, які критикували його діяльність і роботи його прибічників. На початку 1965 року Відділення загальної біології АН СРСР проголосувало проти переобрання Лисенка на посаду директора Інституту генетики. Незабаром критичні публікації з’явилися у «Правді» та журналі «Наука і життя». Комісія Академії наук перевірила діяльність експериментального господарства «Горки Ленінські», яким керував Лисенко, і поставила під сумнів його заслуги.

У 1965 році Трохим Денисович був звільнений з посади директора Інституту генетики АН СРСР, а у 1966 році установу ліквідували «як таку, що не відповідає сучасному рівню розвитку генетики». На її базі створили Інститут загальної генетики. У тому ж році припинив вихід журнал «Агробіологія» під редакцією Лисенка, а сам він залишив кафедру генетики Тимірязєвської сільськогосподарської академії.

Останні роки своєї кар’єри полтавець провів на посаді завідувача лабораторії експериментальної науково-дослідної бази АН СРСР «Горки Ленінські». 20 листопада 1976 року він помер у Москві.

Спадщина та сучасні оцінки

Фігура Трохима Лисенка залишається однією з найсуперечливіших в історії радянської науки. Його ім’я стало символом періоду, коли наукові дослідження опинялися під сильним впливом ідеології та політичних амбіцій. Термін «лисенківщина» увійшов в ужиток як синонім підходу, за якого факти й перевірка експериментальних даних підпорядковувалися догмам і офіційній лінії.

Сучасні історики та біологи оцінюють Лисенка передусім через призму його впливу на розвиток генетики та агробіології в СРСР. Попри те, що деякі методи, зокрема верналізація, мали практичний ефект, довгострокові наслідки його діяльності були обмежені — передусім через блокування класичної науки та репресії проти вчених.

У пострадянський час спостерігалися окремі спроби переглянути роль Лисенка, розглядаючи його як дослідника, який прагнув практичних результатів у складних умовах. Однак питання про те, наскільки практичні пошуки підвищення врожайності можна відокремити від ідеологічного впливу на його роботу, залишається відкритим.

Джерела:

1. https://artefact.org.ua/history/trohym-lysenko-radyanskyj-vchenyj-shho-kastruvav-kvity-ta-goduvav-koriv-shokoladkamy.html 
2. https://famous-scientists.ru/founder/25
3. https://pmc.ncbi.nlm.nih.gov/articles/PMC2750069/?
4. https://litgazeta.com.ua/articles/leonid-toma-akademik-trokhym-lysenko-rro-i-contra/ 
5. https://zn.ua/ukr/science/trohim_lisenko_i_teper_zhivishiy_za_vsih_zhivih.html