Про завод “Художній керамік” багато хто знає, як про підприємство легкої промисловості. Але не всі знайомі з його історією, а вона, повірте, дуже цікава.
Poltava-name розповість більше.
Початок
Існування згаданого заводу почалося в далекому 1929-му. Тоді, завдяки ініціативі кустарів Опішні та прилеглих сіл, вдалося домогтися створення кооперативно-промислової артілі “Художній керамік”.
Грудень 1960-го ознаменувався реорганізацією артілі. Тож вона стала заводом.
Об’єднання
А на початку 1962-го відповідно до наказу Управління з художніх промислів відбулося об’єднання Опішнянського промкомбінату та нового заводу.
Підприємство назвали “Опішнянським заводом з художніх виробів “Художній керамік”.
Експорт продукції
На початку 1970-х колектив заводу складався приблизно із трьохсот тридцяти осіб. Причому важливим є той факт, що вироби, створені на цьому підприємстві, мали велику популярність за кордоном.
Зокрема, в 1967-му завод успішно експортував свою продукцію до таких країн, як Канада, Данія, Бельгія, Італія, Румунія, Японія та Угорщина.
Грандіозна подія
1969-тий ознаменувався воістину грандіозною подією.
Тоді завдяки ініціативі Петра Ганжі (тодішній головний художник заводу) вдалося домогтися проведення першої виставки опішнянських гончарних виробів.
Тоді було представлено роботи дванадцяти майстрів.
Причому спочатку виставку було представлено у Полтаві, а потім її перевезли до Харкова.
В результаті проведення цього заходу семеро працівників підприємства було прийнято до Спільноти українських художників.
Пізніше, коли в 1970-му проводилася Всесоюзна виставка самодіяльного та народного декоративно-ужиткового мистецтва, співробітники заводу змогли стати володарями всіх медалей.
Активна робота лабораторії
Варто зазначити, що в 1970-му на території заводу йшла активна робота художньо-експериментальної лабораторії. Там майстри вдосконалювали форми та розпис кераміки.
Зміни
Протягом 1979-1984-х тривав процес реконструкції заводу.
На початку 1984-го відбулося введення в експлуатацію перших шести тисяч чотирьохсот квадратних метрів. Там було розміщено вітчизняне та імпортне обладнання.
Важливо, що тоді істотно змінилася структура заводу.
Так, з того моменту підприємство почало складатися з:
- цеху, де подрібнювали матеріал;
- цеху, де формували вироби;
- цеху з виливання у гіпсових формах;
- цеху, де випалювали керамічні вироби;
- допоміжних служб;
- творчо-експериментальної лабораторії
Цікаво, що 1986-й запам’ятався відкриттям на заводі філії такого закладу, як Решетилівське художньо-промислове технічне училище. Воно займалося підготовкою таких фахівців, як рисувальники, ліпники та гончарі-формувальники.
Криза
Наприкінці 1980-х згаданий завод зіштовхнувся із великою кризою. Він був пов’язаний з тим, що було змінено суспільно-політичну структуру та відбувся перехід на ринкову систему господарювання.
Такі умови змусили адміністрацію заводу видати указ про те, щоб зупинити провадження.
І лише в 1996-му завод почав частково відновлювати роботу.
Зокрема, для того, щоб випалювати керамічні вироби, було проведено реставрацію старого дров’яного горна.
Остаточне зупинення діяльності
Після того, як завод остаточно зупинив свою діяльність, почався помітний занепад гончарного промислу в Опішні. Приміщення першого та третього цеху колишнього підприємства спорожніли, та їхній вигляд викликав смуток у всього місцевого населення.
В 2002-му в одному зі старих приміщень заводу почалося функціонування приватного підприємства “Гончарне коло”. Воно переважно займалося виготовленням посуду. Йдеться про миски, глеки, горщики, супниці, тарілки, кухлі і т.ін.
Фото: wikipedia