Завдяки цій щирій, відкритій та добрій науковиці було збережено десятки зникаючих видів рослин, досліджено, досі не знану флору та відкрито ландшафтний парк “Нижньоворскланський”. Вона все життя боролася за привернення уваги до природного фонду нашого краю. Створила власну наукову школу та надихнула тисячі студентів на продовження природоохоронної справи. Далі на poltava-name.
Все починалося з лишайників
Олена Михайлівна Байрак народилися у місті Полтава 1957 року. Після школи вступила до природничого факультету Полтавського національного педагогічного інституту імені Короленка. З цим університетом далі буде пов’язана левова частина її наукової роботи. Першою ґрунтовною науковою роботою стала дипломна “Лишайники соснових лісів Полтавської області”, яка зайняла перше місце на республіканському конкурсі студентських наукових робіт.
Після закінчення університету отримала посаду асистента кафедри ботаніки. Під час навчання в аспірантурі Інституту ботаніки імені Холодного АН організовує експедиції на території лісостепу, збирає наочний матеріал, поповнюючи фондові колекції Інституту ботаніки. Ії кандидатська робота була присвячена лишайникам, в якій вона виявила 237 видів, притаманних лівобережному лісостепу та описала закономірності їхнього поширення.
Далі працювала на кафедрі педагогічного інституту старшим викладачем, доцентом, проводила польову практику тощо. На початку 90-х років Олена Миколаївна активно брала участь у конференціях природоохоронної тематики в Україні, середній Азії, Кавказі, країнах Балтики тощо. Разом зі своїми учнями їздила в експедицію до Тундри, де вивчала лишайники.
Завжди наукову роботу поєднувала з викладацькою, читала курси лекцій у Київському національному університеті імені Шевченка, Києво-Могилянській академії, Соломоновому університеті.
Створення та дослідження природоохоронних територій
Її докторська робота, захищена 2001 року, стала цінним джерелом інформації про стан флори Полтавського регіону. В науковій роботі “Конспект флори Лівобережного Придніпров’я” проаналізувала більше як 1,5 тис. видів вищих рослин Полтавщини. На базі Полтавського педагогічного університету створила кафедру екології та охорони довкілля, яку очолила. Разом з однодумцями Олена Миколаївна створила регіональний ландшафтний парк “Нижньоворсклянський”.
Науковиця зробила величезний внесок у дослідження різноманіття флори регіону та опис і причини зникнення певних видів. Проводили ботанічні екскурсії, започаткувала оригінальні методи вивчення рослин. Разом зі студентами проводила практичну діяльність в науковому центрі на базі стаціонару Лучки. Саме їй належить заслуга збереження біостаціонару, він якого відмовилися вже майже всі. Вона разом з однодумцями відновила його, що дозволило проводити там практичну діяльність зоологів, хіміків, біологів, географів і навіть школярів Полтавської області.
В ландшафтний парк «Нижньоворсклянський» вчена вкладала душу. Тут були створені екологічно-туристичні маршрути, проводились тематичні екскурсії, закладений фруктовий сад, дендропарк, відкритий “Музей природи і мистецтва”. Місією Олени Миколаївни було звернути увагу на перспективи заповідних об’єктів як пересічного населення, так і влади. Неодноразово вона організовувала наукові експедиції, видавали наукові праці та буклети.
У 2006 році науковиця переїжджає до Києва, працюючи професором за сумісництвом на кафедрі екології та охорони здоров’я Полтавського педагогічного університету. Працює старшим науковим співробітником Національного ботанічного саду імені Гришка НАН України, пізніше заступником директора з наукової роботи Наукового центру екомоніторингу та біорізноманіття мегаполісу НАН України. Згодом обіймала посаду директора центру заповідної справи в Державній екологічній академії післядипломної освіти та управління Міністерства екології та природних ресурсів. Впродовж Київської кар’єри звертала особливу увагу на дослідженнях об’єктів заповідного фонду. У 2018 році трагічно загинула в автокатастрофі. Вважається однією з найбільших знавчинь рослинного світу Полтавщини.