Біогаз на Полтавщині вже давно перестав бути експериментом окремих ентузіастів — це реальний інструмент перетворення аграрних відходів на енергію, тепло і навіть біометан. У регіоні, де щороку утворюються мільйони тонн гною, жому та рослинних решток, технологія анаеробного зброджування дозволяє не лише зменшити екологічне навантаження, а й заміщувати природний газ, виробляти електроенергію та отримувати якісні органічні добрива. Від працюючого біоенергетичного комплексу в Глобиному до нових біометанових проєктів — Полтавщина поступово перетворює свої аграрні відходи на стратегічний енергетичний ресурс. Далі на poltava-name.
Як працює технологія: від відходів до біогазу
У серці будь-якої біогазової станції лежить процес, який природа відточувала мільйони років, — анаеробне зброджування. Це розкладання органіки без доступу кисню спеціальними бактеріями. Саме завдяки йому гній, жом чи силос перетворюються на цінний енергоносій.
Процес відбувається в герметичних резервуарах — метантенках — і проходить кілька послідовних етапів. Спочатку складні органічні речовини розщеплюються на простіші сполуки (гідроліз). Далі бактерії перетворюють їх на органічні кислоти (кислотогенез). Наступний крок — утворення оцтової кислоти та водню (ацетогенез). І нарешті головний етап — метаногенез, коли метаноутворюючі бактерії виробляють метан.
На виході отримуємо біогаз — суміш газів, у якій 50–70 % становить метан (CH₄), а решта — вуглекислий газ з невеликими домішками. Саме метан і дає біогазу енергетичну цінність. Його можна одразу спалювати в когенераційних установках, отримуючи одночасно електроенергію і тепло.
Якщо біогаз додатково очистити від CO₂ та домішок, виходить біометан — газ, майже ідентичний природному. Його можна закачувати в газову мережу, використовувати як моторне паливо або експортувати. Саме біометан нині вважають наступним рівнем розвитку технології.
Важливий побічний продукт процесу — дигестат. Це рідка або тверда маса, яка залишається після зброджування. Вона є цінним органічним добривом, багатим на азот, фосфор і калій, і значно безпечніша за свіжий гній.
Таким чином, анаеробне зброджування вирішує одразу кілька завдань: утилізує відходи, виробляє енергію та повертає поживні речовини в ґрунт. Саме ця технологічна простота й екологічна ефективність роблять біогаз особливо привабливим для аграрного регіону.
Яка сировина найкраще підходить для Полтавщини?
Полтавщина має одну з головних переваг для розвитку біогазових технологій — велику й різноманітну сировинну базу. Для анаеробного зброджування придатні як відходи тваринництва, так і рослинна органіка, а їх поєднання дозволяє стабілізувати роботу біогазової установки. Для регіону це особливо актуально через великі обсяги вирощування кукурудзи, цукрових буряків та іншої сільськогосподарської продукції.
Одним із найцінніших видів сировини є гній великої рогатої худоби та свиней. Він доступний безпосередньо біля тваринницьких комплексів і не потребує тривалого транспортування. Водночас сам по собі гній має відносно невисоку енергетичну цінність, тому на великих установках його часто поєднують з іншими органічними матеріалами. Для Полтавщини такий підхід особливо цікавий через концентрацію великого тваринництва в окремих районах області.
Ще одним джерелом біогазу є пташиний послід. Він містить багато органічних речовин і може використовуватися в біогазових установках, але потребує правильно підібраної технології через високий вміст азоту. Тому його доцільно змішувати з іншими видами сировини, формуючи так звану суміш для спільного зброджування. У результаті різні відходи доповнюють один одного за своїми властивостями.
Важливе місце серед рослинної сировини може посідати кукурудзяний силос. Кукурудза є однією з ключових культур регіону: у 2025 році в усіх категоріях господарств області було зібрано близько 2,4–2,46 млн тонн кукурудзи на зерно (дані ОВА станом на кінець 2025 року). Силосована рослинна маса добре підходить для стабільного виробництва біогазу, однак її використання потрібно оцінювати з економічного погляду: для біоенергетичного комплексу важливо визначити, чи вигідніше спрямовувати певну частину врожаю на енергетику, чи використовувати побічні продукти та відходи виробництва.
Окремий потенціал має буряковий жом — побічний продукт переробки цукрових буряків. Для Полтавщини, яка має цікаву історію цукроваріння, це особливо цікаво через значні обсяги вирощування цієї культури: у 2025 році область отримала понад 1 млн тонн цукрових буряків. Жом є вологою органічною сировиною, яку можна використовувати для виробництва біогазу, зокрема в комплексі з іншими відходами.
Натомість пожнивні рештки — солома, стебла та інша рослинна маса — мають складніший статус. Вони справді містять багато органічної речовини, але не кожен вид рослинних решток однаково легко переробляється в біогазовій установці. Крім того, частину соломи та інших решток доцільно залишати на полях для підтримання родючості ґрунту. Тому їх використання для біогазу потребує балансу між енергетичною цінністю та агрономічною користю.
Для Полтавщини найбільш перспективною є не якась одна «ідеальна» сировина, а комбінація різних органічних відходів. Гній може забезпечувати постійну основу для роботи установки, рослинна сировина — підвищувати вихід біогазу, а відходи переробних підприємств — використовуватися там, де вони доступні у великих обсягах. Саме така модель дозволяє прив’язати біоенергетику до конкретного аграрного підприємства або цілого виробничого кластера.
Реальні приклади на Полтавщині
Полтавщина має не лише сировинний потенціал для виробництва біогазу, а й реальні приклади використання технології. Один із найвідоміших — Глобинський біоенергетичний комплекс, який агропромхолдинг «Астарта» ввів в експлуатацію у 2014 році. Комплекс використовує побічні продукти цукрового виробництва, зокрема сирий жом, та інші органічні відходи сільського господарства. Вироблений біогаз використовується як замінник природного газу для цукрового та соєпереробного виробництв. За даними компанії, проєкт має виробничу потужність понад 50 млн м³ біогазу на рік.
Інша модель працює на Макухівському сміттєзвалищі біля Полтави. Тут джерелом газу стали не аграрні відходи, а органічна частина твердих побутових відходів, яка розкладається в товщі звалища. У 2019 році на об’єкті запустили біогазову електростанцію потужністю 600 кВт. Система збирає газ через свердловини, очищує його та подає на газогенератор, який виробляє електроенергію.
Макухівський приклад показує, що біогазова технологія може працювати не лише в аграрному секторі. У цьому випадку вона одночасно дозволяє використовувати газ, який утворюється під час розкладання відходів, і зменшувати його неконтрольоване надходження в атмосферу. Водночас станція не розв’язує проблему самого звалища: у 2024 році на Макухівському сміттєзвалищі фіксували численні пожежі, а підприємство, яке відбирає біогаз, продовжує працювати на його території.
Новий етап розвитку галузі на Полтавщині пов’язаний уже не тільки з виробництвом біогазу, а й з його очищенням до біометану. Один із таких проєктів — Глобинський біометановий завод «ReAgro», який реалізується у партнерстві з агрогрупою «Глобино». За даними розробника, підприємство планує використовувати приблизно 231 тис. тонн сировини на рік: гній ВРХ, свинячий гній, сепарований свинячий гній, курячий послід, солом’яний гній та флотошлам. Заявлена потужність виробництва — близько 6,02 млн м³ біометану на рік.
Ще один проєкт «ReAgro» — Новоселівський біометановий завод у Полтавській області. Для нього заявлена сировинна база обсягом приблизно 348 тис. тонн на рік, до якої входять свиняча гноївка, сепарований свинячий гній, солом’яний гній, курячий послід і силос після виробництва кукурудзяної пасти. Запланована потужність становить близько 8,31 млн м³ біометану на рік, а початок виробництва заявлений на 2028 рік.
Таким чином, на Полтавщині вже можна побачити кілька поколінь біоенергетичних технологій: від використання побічних продуктів цукрового виробництва для отримання біогазу до виробництва електроенергії зі звалищного газу та нових комплексів, орієнтованих на біометан. Для аграрного регіону це особливо важливо: відходи тваринництва та переробки поступово розглядаються не лише як проблема утилізації, а і як сировина для окремого енергетичного виробництва.
Потенціал регіону та економічні вигоди
Потенціал біогазу на Полтавщині визначається не лише кількістю сільськогосподарських підприємств, а й обсягами відходів, які вони щороку утворюють у процесі виробництва. Дослідження науковців Полтавського державного аграрного університету оцінювало загальний енергетичний потенціал аграрної біомаси області приблизно у 8,28 тис. МВт на рік. При цьому на рослинницькі відходи припадало близько 7,56 тис. МВт, а на відходи тваринництва — 0,72 тис. МВт. Це не прогноз фактичного виробництва енергії, а розрахункова оцінка потенціалу, проте вона показує масштаб ресурсної бази регіону.
Для окремого агропідприємства економічний ефект насамперед пов’язаний із можливістю замістити частину закуповуваного природного газу та електроенергії власним паливом. Біогаз можна використовувати в когенераційних установках для одночасного виробництва електричної та теплової енергії. За даними Держенергоефективності, біогаз здатний заміщувати природний газ для промислових і побутових потреб, а отримане тепло та електроенергія можуть використовуватися безпосередньо фермерськими господарствами.
Показовим прикладом є вже згаданий Глобинський біоенергетичний комплекс «Астарти». За даними компанії, його робота дає змогу використовувати біогаз замість природного газу у виробничих процесах. Раніше повідомлялося, що установка могла переробляти понад 120 тис. тонн жому на рік, виробляючи близько 14,4 млн м³ біогазу та майже вдвічі скоротивши споживання природного газу на цукровому виробництві. Такий підхід демонструє головну економічну перевагу технології: відходи стають частиною енергетичного циклу самого підприємства.
Не менш важливим продуктом є дигестат. Після анаеробного зброджування органічна сировина не зникає, а перетворюється на залишок, який містить азот, фосфор, калій та інші поживні елементи. Науковці НААН зазначають, що залишки біогазового бродіння можуть використовуватися як добрива, а частина поживних речовин залишається доступною для рослин. Водночас фактична цінність дигестату залежить від складу сировини й технології його виробництва, тому перед внесенням у ґрунт потрібен контроль його характеристик.
Для аграрного підприємства це створює замкнений цикл: відходи тваринництва або рослинництва стають сировиною для біогазової установки, біогаз — джерелом енергії, а дигестат — потенційним добривом для полів. Нові біометанові проєкти на Полтавщині демонструють можливість масштабувати цю модель. Наприклад, «ReAgro» заявляє для Глобинського заводу використання 231 тис. тонн аграрної сировини на рік із виробництвом близько 6,02 млн м³ біометану, а для Новоселівського проєкту — 348 тис. тонн сировини та близько 8,31 млн м³ біометану на рік.
Енергетична незалежність у цьому випадку полягає не в повній відмові підприємства від зовнішніх ресурсів, а у зменшенні залежності від закупівлі традиційного палива та електроенергії. Особливо це важливо для великих тваринницьких і переробних комплексів, де органічні відходи утворюються постійно й одночасно існує значна потреба в теплі та електроенергії. Саме поєднання доступної сировини, власного енергоспоживання та можливості отримувати додатковий продукт у вигляді дигестату створює економічну основу для розвитку біоенергетики на Полтавщині.
Перспективи та бар’єри розвитку
Наступним етапом для біоенергетики Полтавщини може стати перехід від виробництва біогазу до біометану. Після очищення біогаз за складом наближається до природного газу, тому його можна використовувати в газовій інфраструктурі та як паливо. Для України це вже не лише перспектива: у 2025 році країна вперше почала експортувати біометан до Європейського Союзу, а в лютому 2026 року було офіційно запущено державний Реєстр біометану для обліку, верифікації та підтвердження його походження.
Для Полтавщини можливість виходу на європейський ринок особливо цікава для великих аграрних підприємств, які мають постійний доступ до гною, посліду, рослинних відходів та побічних продуктів переробки. Нові проєкти «ReAgro» у Глобиному та Новоселівці якраз передбачають виробництво біометану з такої сировини. Компанія заявляє для них потужність близько 6,02 млн і 8,31 млн м³ біометану на рік відповідно.
Водночас масштабування технології потребує значних інвестицій. Для великого комплексу потрібно не лише встановити метантенки: необхідні системи підготовки сировини, газоочищення, когенерації або виробництва біометану, зберігання дигестату та підключення до енергетичної чи газової інфраструктури. Для невеликих і середніх господарств саме вартість такого комплексу може стати головним бар’єром. Додатковою проблемою є логістика: транспортувати великі обсяги гною або рослинної сировини на значні відстані економічно невигідно, тому біогазове виробництво найкраще прив’язувати до місця постійного утворення відходів.
Є й інші умови для розвитку галузі. Виробникам необхідні стабільні правила підключення до газових мереж, зрозумілі процедури підтвердження походження біометану та можливість відповідати європейським критеріям сталості. Запуск державного Реєстру біометану став одним із кроків у цьому напрямі, оскільки він дає змогу відстежувати вироблений газ і підтверджувати його походження.
Для Полтавщини масштабування біогазових технологій означає можливість вибудувати замкнений аграрно-енергетичний цикл: відходи тваринництва та рослинництва стають сировиною, з них виробляється енергія або біометан, а поживні речовини після зброджування повертаються на поля у складі дигестату. Великі комплекси можуть використовувати отриману енергію для власних потреб або виробляти біометан для продажу, тоді як для менших господарств перспективнішими можуть бути спільні установки, кооперація та об’єднання сировинних ресурсів.
Отже, біогаз на Полтавщині має потенціал розвиватися від локального способу утилізації аграрних відходів до повноцінного енергетичного напряму. Уже працюючі біогазові об’єкти показують практичність технології, а нові біометанові проєкти демонструють можливість її масштабування. Водночас подальше зростання залежатиме від доступності інвестицій, стабільної сировинної бази, розвитку газової інфраструктури, зрозумілих правил ринку та здатності виробників відповідати вимогам європейського ринку.
Джерела:
- https://uabio.org/biogas-and-biomethane/
- https://poltava.to/news/80231/
- https://astartaholding.com/bioenergetyka/
- https://reagro.com/globynskyj-biometanovyj-zavod/
- https://reagro.com/proyekty/
- https://saee.gov.ua/news/na-poltavshhini-biogazova-ustanovka-na-smittjezvalishhi-generuvatime-elektroenergiiu-ta-pokrashhit-ekologiiu-regionu
- https://suspilne.media/poltava/1218538-ce-bude-katastrofa-cim-zagrozue-makuhivske-zvalise-bila-poltavi/
- https://reagro.com/novoselivskyj-biometanovyj-zavod-nbz-2/
- https://np.pl.ua/2025/12/21/ahrarii-poltavshchyny-zibraly-2-46-mln-tonn-kukurudzy-zbir-urozhaiu-zavershuietsia/
- https://www.pdau.edu.ua/sites/default/files/visnyk/2021/04/18.pdf