Нещодавно сайт “Poltava-name” розповідав про цікаве село Каленики, що на Полтавщині, яке здавна уподобали лелеки, навили там немало гнізд і щороку виводять потомства. А тутешні селяни, зокрема й місцева школа на чолі з директоркою Людмилою Тищенко, цьому радіють і намагаються усіляко підтримувати своїх крилатих оберегів. У зв’язку з цим діти на чолі з педагогом еко-активісткою взялися досліджувати різноманіття місцевих птахів і в результаті отримали звання “Кращої лелечої школи України”. Але й цього їм виявилося замало. Бо у згаданому закладі загальної середньої освіти Решетилівської міської ради вже не один рік досліджують листя, хмари та водойми… Навіщо це потрібно дітям і чи тільки їм, далі в нашому матеріалі, на сайті poltava-name.
Ні дня без берези і вишні
Така цікава дослідницька діяльність виникла свого часу у співпраці з “Національним еколого-натуралістичним центром учнівської молоді”, коли школа для початку долучилася до його програми “Вишнева Україна”. Педагог пройшла навчання, зареєструвала заклад у програмі, обрала на його подвір’ї вишню (яку в науці називають повстистою (Prunus tomentosa, а в народі “японською”) і давай з дітьми спостерігати. Згодом спостереження почали проводити і над березою повислою (Betula pendula).
Еко-активісти вже з перших днів весни чекали, доки на деревах з’являться перші бруньки. І відтоді практично чи не щодня навідувалися до рослин, аж доки ті пізньої осені не розпрощаються з листям. На кожному з дерев визначили і промаркували лише по одній уподобаній гілці, на них обрали по 4 бруньки і слідкували за народженим із них листям. Одним із завдань команди юних екологів на чолі з учителькою було відслідковувати на скільки міліметрів щоразу підростають листочки. Як виявилося, швидкість їх росту залежить від погоди — що вищі весняні температури, то краще. На одному й тому ж дереві довжина листя, яке вже припинило ріст (це приблизно початок червня) була доволі різною і становила від 5 до 9,5 сантиметрів. Іноді траплялися і дуже крупні листки по 10 і більше сантиметрів. Малий чи великий виросте листочок, залежить від погодних умов, від того, в гущавині чи на сонці він зростає, вгорі чи внизу розташований на кроні та іншого. Цікаво, та навіть сусідні бруньки можуть розвиватися абсолютно по-різному.
Ще й ловлять хмари в об’єктиви
Навряд би в когось із шкільного колективу або з жителів села піднялася рука зачепити марковану гілочку, зірвати на ній досліджуване листя. Таких випадків не було жодного разу. Але, на жаль, траплялося, що обрані бруньки розпустилися і згодом з якихось причин посохли. Тоді дослідники з сумом відмічали у таблиці на міжнародному сайті “Glob”, що предмет дослідження втрачено… Іншої гілочки посеред розпочатого наукового шляху обирати не мають права. Бо час не повернеш назад і розвиток її від періоду бруньки вже не з’ясуєш…
Іншим завданням школярів і вчителя було відслідковувати ступінь пожовтіння листя вишні та берези в кінці літа і восени, відповідно спеціальної кольорової шкали, наданої фахівцями. Ці спостереження проводили, доки листя з обраної гілочки не опаде або якщо засніжить так, що й її, рідненьку, повністю засипле снігом. Серед іншого діти розповідають, що берези одного й того ж виду, що ростуть на шкільному подвір’ї зовсім поруч, жовтіли зовсім по-різному: одна могла стояти іще зеленою, а інша поруч сяяти в “золоті”. Усі дані вимірів листя і “кольорових” спостережень дослідники відправляли на спеціальний міжнародний сайт, де було зареєстровано калениківський заклад та координати (широта, довгота й висота над рівнем моря) місця знаходження берізки та вишні. Загалом на згаданий сайт дані своїх спостережень за змінами у місцевій природі відправляли з півсотні шкіл України.
“Коли дані централізовано надходять на сайт з усіх пунктів досліджень, вчені всього світу можуть завдяки цьому робити компетентні висновки щодо змін клімату на нашій планеті”, — пояснює Людмила Тищенко. — Протягом співпраці школи з міжнародним сайтом, ми постійно отримували відзнаки як лідери першої трійки за якісно зібрані дані. А згодом ми ще й почали спостерігати за хмарами. Близько трьох років, беручи участь у двох цікавих проектах, наші діти постійно поглядали на небо в надії зловити в об’єктив хмару, яка має дуже незвичайний вигляд, або ту, що зовні нагадує, щось добре усім нам знайоме. Діти залюбки це робили. І згодом наші фото стали єдиними, що були отримані зі шкіл Полтавщини і надруковані у спеціальному виданні під назвою “Атлас хмар”.
На ту пору вже всі звикли, що калениківська дітвора днями по обіді, на найбільшій перерві, задирала голівки до неба, крутила ними направо і наліво, і клацала хмари в об’єктиви. Діти відмінно розбиралися, які то хмари перисті, купчасті, шаруваті… І як же їм і вчителю було приємно почути від організаторів проекту, що ці дитячі знімки співпадають… із знімками супутника.
Лелеки, листя, хмари… Успішні наукові роботи та дослідження на ці теми… Але й цього цікавим калениківським еко-активістам виявилося замало.
“…Звикли цікавитися усім, що бігає, літає, стрибає, повзає та плаває”
“Згодом ми долучилися до спостереження за навколишнім водоймами… Тут, як і в попередніх дослідженнях, на жаль, переконалися, що зміни клімату відбуваються надзвичайно швидко і безповоротно. Ми навіть отримали змогу представити прекрасне дослідження з цього приводу нашої учениці на міжнародній конференції в Італії, але з об’єктивних причин, шкода, не змогли скористатися цією можливістю. Та простими словами, говорячи про зміни клімату на прикладі нашого села, можна зазначити наступне. Рік за роком колись наші повноводні річки все більше пересихають і замулюються, перелітних птахів меншає, а морські чайки, які були колись для нашої місцевості рідкістю, тут уже не трапляються. Не зустрінеш у центрі села вже й диких водоплавних птахів, яких називають лисками. Болота, ріки, пляжі на їхніх берегах позаростали. У часи мого дитинства до тутешньої річки Бакай у літні дні приходило купатися пів села людей.
Тепер тут царюють мул і п’явки. Але аналізуючи наші наукові роботи і ці прості спостереження, висновок напрошується сам по собі — в усіх змінах клімату винні ми, люди. Нарікаємо, що міліють ріки, і забуваємо, що цьому сприяють зокрема неправильно пробурені нами свердловини, щоб отримати воду у власні оселі. І таких прикладів нераціональної господарської діяльності багато. Одне радує, що дітям не байдужа природа. Принаймні, нашим учням. Вони вже з молодших класів звикли цікавитися усім, що бігає, літає, стрибає, повзає та плаває!”.
За словами Людмили Тищенко, зміни у активну дослідницьку роботу внесла пандемія коронавірусу, коли діти змушені були отримувати освіту дистанційно. Сьогодні не сприяє ситуації і військовий стан у країні. Але педагог і діти сподіваються, що вже незабаром мир і благополуччя повернуться в Україну. І їх школа, завжди небайдужа до природи, знову повернеться до навчання і цікавих досліджень довкілля краю.