Багатьом відомо, що в Україні є солоні озера. Кількома такими водоймами славиться Херсонщина. Найбільше солоне озеро України під назвою Сиваш знаходиться саме в цьому регіоні на межі з Кримом та має площу 2 тисячі 560 кілометрів квадратних. Знамените й озеро Кунігунда в Солотвино на Закарпатті. Менш відоме озеро у селі Антонівка на Харківщині, яке все більш опріснюється. Та чи знаєте ви, що й на Полтавщині солоні озера теж є?! Одне з таких див природи можна знайти в Кременчуцькому районі. Водойма й сама по собі оригінальна, та ще й має цікаву історію виникнення. Та чомусь сучасники не оцінили її належним чином. Далі про це — в нашому матеріалі на poltava-name.
Книшівка
Солоне озеро, яке називають Княжим, знаходиться поруч із селом Книшівка, яке після недавньої адміністративно-територіальної реформи відноситься до Новогалещинської селищної громади, Кременчуцького району Полтавської області, а до того належало до Козельщинського району. Книшівка розташована на лівому березі річки Псел. Село зовсім невелике, за останніми даними тут мешкають близько 100 людей.
Чим же озеро особливе?
Вода у Княжому озері, площа якого близько гектара, особлива. Науковці давно встановили, що вона має хлоридно-натрієвий склад, мінералізована та відзначається постійною температурою плюс 12 градусів за Цельсієм. Як колись писала районна газета “Козельщинські вісті”, вода в озері іще в 70-х роках минулого століття характеризувалася як хлоридно-натрієва із мінералізацією 14,2 г/ дм.
Селяни здавна казали, що вода Княжого озера у Книшівці лікувальна. З її допомогою вдається позбавитися болю у суглобах, псоріазу, а рани після омивання цією солоною водою швидко загоюються. Також люди зазначали, що озерна вода сприяє омолодженню, тонізуванню та покращенню регенерації шкіри. Дехто заявляв, що покупавшись в озері, навіть позбавився надокучливого лишаю.
Бували роки, коли цю місцину відвідували дуже багато людей, особливо у теплу пору. На озеро приїздили лікуватися не лише мешканці з Полтавщини, а далеко з-за її меж. Люди не просто купалися у водоймі, а й набирали у ємності цілющу воду, щоб мати вдома її запаси. А іще ті, хто вірив у цілющість книшівської води, щедро з ніг до голови намазувалися грязюкою з водойми.
Оздоровленню сприяла і навколишня природа, зокрема хвойні насадження, які є відомим джерелом фітонцидів. Ці цілющі речовини — просто насолода для дихання, а ще дихання у місцевості, де ростуть хвойні дерева, сприяє розслабленню нервової системи та позбавленню від стресів.
Яка історія водойми?
Місцеві розповідають, що свердловину, яка живила озеро солоною водою, ще до революції звелів пробити тутешній князь на прізвище Імеретинський. Було це на початку ХХ століття. А поряд вельможа наказав звести для його родини прекрасну садибу. Та так сказав будувати, щоб у розчин, яким скріплювали цеглу, додавали побільше яєць, щоб стіни були якомога міцнішими. До речі, це була досить відома раніше технологія. Кажуть, нею користувалися і при зведенні знаменитого в цьому регіоні храму — Різдва Богородиці Козельщинського жіночого монастиря, де є чудодійна ікона Пресвятої Богородиці. В цьому контексті краєзнавці Козельщини зазначають, що на його зведення на початку 1900-х років було використано мільйони яєць. Згідно технології тогочасних будівельників, для підготування розчину на кілограм вапна додавали два яйця. Качачі, гусячі та яйця іншої птиці збирали по селах і возами везли на територію спорудження храму.
Згідно легенд, у Книшівці на території своєї нової садиби князь не лише звелів викопати озеро, а ще й завіз сюди якихось лікувальних мурашок та наказав викопати лікувальні ванни у землі, посадити дерева, які у майбутньому стали красивим фруктовим садом. Воду для постачання солоного озера вельможа брав із бучаксько-канівського водоносного горизонту, зі ста метрових глибин (кажуть, така ж підземна солона вода є у селі Запсілля Кременчуцького району). Але на початку революції князь змушений був покинути свій чудовий маєток разом із ріднею…
Вже згодом більшовики зруйнували дах палацу, лишивши на місці нещодавньої краси й розкоші одні стіни… Дім довго стояв руїною…
У радянські часи маєток перетворили на санаторій Кременчуцького нафтопереробного заводу для відпочинку та оздоровлення нафтовиків. А після того як “країна рад” зазнала розпаду, об’єкт перепродали. Згодом у середині 90-х його власник збанкрутував…
Що сталося з Княжим?
Свого часу вода надходила в озеро, легко долаючи шлях дерев’яними трубами. Але в певний період артезіанська самовиливна свердловина, яка живить озеро, замулилася, і воно почало ставати більш прісним.
Місцева влада обіцяла вплинути на ситуацію. ЗМІ ще кілька років тому активно писали, що обласний фонд охорони навколишнього середовища виділить на цю справу більше мільйона гривень. За ці гроші мали чи то почистити стару чи пробурити нову свердловину, яка б активно подавала до водойми солону воду. Але, щось пішло не так… За час, коли озеро належало Пісківській сільській раді (орган ліквідовано в рамках адмінреформи), там повідомляли, що ніякі інвестори з метою розчистити озеро не зверталися. А потім, певно, змінився територіальний устрій, а з ним і влада, і про озеро зовсім забули.
Все більше його відвідувачі з року в рік нарікають, що водойма заростає очеретами та іншою болотною рослинністю. І що територія довкола озера, яку складно назвати місцем для “пляжного” відпочинку, стає все меншою. Вода в озері вже давно не така чиста як раніше і не така солона. Сюди в останні роки приїздять одиниці відвідувачів, бо люди здебільшого віддають перевагу іншим водоймам, щоб покупатися у спекотну пору.
Варто також зазначити, що неподалік від солоного озера у затишку хвойного бору на території легендарної садиби у будівлі князя Імеретинського не так давно велося будівництво сучасного лікувально-оздоровчого комплексу. Та, не завершивши облаштування об’єкта, ініціатори цієї ідеї згодом виставили недобудову на продаж, серед інших переваг зазначаючи, що там… не залишилось “жодних слідів старовини”, лише тільки “монументальна велич”. Яка нині доля об’єкта і кому він належить — невідомо.
Територія особливих спогадів
Для багатьох Княже озеро у Книшівці на все життя залишилося місцем особливих спогадів. Насамперед для тих, хто виріс неподалік і провів дитинство на його затишних мальовничих берегах. Багато людей згадують, як приїжджали сюди на оздоровлення, як у радянські часи біля озера проходили шкільні туристичні змагання, як учні, туристи там жили в наметах і цікаво проводили дозвілля. У когось у пам’яті — шалені тарзанки над озером. У когось те, як прогулювався, роблячи повне коло довкруги водойми. Людей сюди вабив не тільки шанс вилікуватися від надокучливих хвороб, а й просто чарівна природа, пологі береги, спів пташок, смарагдова вода. І хоч озеро заростає, його пейзажі все ж ваблять подорожніх, любителів аерозйомки.
Важко не помітити на під’їзді до озера з боку села чималу водонапірну башту. Невідомо, чи вона виконує свою першочергову функцію, але однозначно є оригінальним флагштоком для українського прапора та чудовим місцем для гніздування лелек. Вони сюди щороку точно повертаються.