“Диявольське зілля”, “бісова трава” — так називали тютюн за старих часів. Однак згодом вживання тютюнових виробів увійшло в моду. Курців перестали звинувачувати у зв’язках із нечистою силою. На початку XIX століття на ринках та в магазинчиках продавали тютюнову крихту, призначену для куріння. А через кілька десятків років виникло промислове виробництво зручних цигарок. Українці із задоволенням пускали в повітря клуби пахучого диму та почували себе щасливими. Далі на poltava-name.
“Королі цигарок” із Криму
Одна з найбільших тютюнових фабрик України була відкрита в 1842 році в Кременчуці. У цехах цього підприємства опрацьовували турецький тютюн. А власниками були брати-караїми Мойсей та Садука Дурунча, яким належали тютюнові фабрики та магазини не лише на Полтавщині, а й за її межами — у Литві, Парижі та Берліні. Також в їхній власності були склади та причали в Одесі та Миколаєві. Брати володіли нерухомістю в Полтаві та Кременчуці. Про це пише сайт Полтавського краєзнавчого музею.
Караїми — етнічна група з тюркським корінням. Згідно з однією з версій, караїми влаштувалися на півострові Крим у XIII столітті. А в Кременчуці вони оселилися у 1840-х роках. Тоді в місті жило 10 караїмських сімей, а через 30 років — уже 40. Саме караїми стали засновниками кременчуцької тютюнової промисловості.
Фірма “Дурунча і К” займала не останнє місце серед виробників нікотинових виробів, їхні цигарки були добре відомі. З’являються вони й в інших містах. Курці високо оцінили якість продукції кременчуцьких фабрикантів.
Сировину закуповували переважно в Туреччині та Македонії, робили приємне пакування, для створення дизайну якого наймали художників. А рекламники того часу говорили для клієнтів про те, що “незрівнянний тютюн просвітлює розум, очищає кров” і він “створений у таємничих печерах індіанських факірів”.
“Солодка спокуса”
Цікаво, що сімейство Дурунча зробило, як би зараз сказали, ефективний маркетинговий хід. Дружина сина Садука була дуже модною, емансипованою та епатажною жінкою. Ця молода особа на ім’я Амалія стала відома в кременчуцькому товаристві не лише завдяки освіченості, дотепності та багатству своєї родини. Вона дивувала шановних дам тим, що відкрито й багато курила, що в ті роки вважалося сміливим і зухвалим вчинком, якщо його робила жінка.
Амалія елегантно тримала у своїх витончених пальцях довгі та дорогі цигарки, демонструючи незалежність та оригінальний стиль. У результаті така поведінка, тобто куріння, увійшла в моду серед сучасних дівчат. Й Амалія стала живою рекламою продукції фабрики свого свекра.
Але це ще не вся історія. Одного разу місцевий лікар, запрошений на званий вечір до будинку впливового сімейства Дурунча, розповів про шкоду тютюну. Лікар зауважив, що куріння згубно впливає на репродуктивну систему жіночого організму.
Фабриканти, зрозуміло, стривожилися. Однак не змогли змусити Амалію кинути палити. І тоді чоловіки вигадали ось що: на фабриці почали випускати цигарки з дуже малим вмістом нікотину, які й курила потім Амалія. Отже, дівчина стала причиною появи нової марки тютюнової продукції, яка, зрозуміло, стала дуже популярною серед жінок.
Новинці дали назву “Солодка спокуса”. Ці цигарки випускалися в дорогій коробці, на якій був зображений образ самої Амалії — східна, гаряча красуня в напівпрозорих сексуальних шальварах. На малюнку вона сиділа в досить привабливій позі та показувала задоволення, отримане від вживання тютюну. Втім, курити норовлива жінка все-таки покинула, а її дитина народилася цілком здоровою.
Вбивчий пил
На початку XX століття сім’я Дурунча продала підприємство магнату Гурарію, який розширив виробничі цехи. Цегляні корпуси зайняли майже цілий квартал. Втім, “королі цигарок” із Криму не стали монополістами, у Кременчуці з’явилися і інші тютюнові фабрики.
Виробляли продукцію з махорки Полтавської та Чернігівської губерній, крім того, тютюн привозили з Кавказу та Туреччини. У 1883 році в місті запрацювала тютюнова фабрика купця Володарського, у 1887 році діяльність розпочали махорочні цехи Сандомирського та Рабіновича, у 1901 році першу курильну продукцію випустило підприємство Герштейна та Клейна.
“Ароматний курильний порошок” мав постійний попит, а добробут власників фабрик стрімко зростав, чого не скажеш про простих робітників цих підприємств. Саме серед співробітників тютюнових фабрик Кременчука з’явився революційний настрій, який потім став причиною страйків та масових протестів.
Продукцію робили жінки та підлітки. Працювали вони 12 годин на день, вдихаючи та ковтаючи шкідливий тютюновий пил, хворіли на катар горла та туберкульозом. До того ж жили робітники в підвалах та бараках, а отримували небагато грошей, зарплати фахівців в інших галузях промисловості були значно більше.
Підвищення зарплати та профспілка
Навесні 1902 року дві сотні робітниць тютюнових фабрик влаштували пішу демонстрацію протесту й попрямували до будівлі мерії, але були розігнані поліцією. Згодом співробітники інших підприємств підтримали протест. Взимку 1904 року майже 500 людей зібралися в одному з районів Кременчука. Мітингувальники закликали до повалення царської влади та говорили про проголошення демократичної республіки. Народне обурення не вщухало й через роки.
Цікаво, що протести принесли результат. Фабричним співробітникам підвищили зарплату на 20%, робочий день зменшили на годину, погодилися виплачувати половину місячного доходу хворій людині. Проте компроміси та домовленості між господарями підприємств та найманими працівниками, як у Кременчуці, так і в інших містах, не допомогли уникнути революції 1917 року. У березні 1918 року було створено профспілку робітників-тютюнників. Надалі за рішенням міської ради на підприємствах міста було введено восьмигодинний робочий день.
Басейн та безплатні квартири
У 1920 році в Україні було 33 підприємства тютюнової промисловості й всі вони стали власністю держави. У 1940 році в Кременчуці залишилася одна тютюнова фабрика. За два десятиліття інженери зробили реконструкцію цехів, з’являлися нові технології, робітників відправляли на навчання за кордон.
Під час Другої світової війни багато співробітників пішли на фронт. А незадовго до окупації Кременчука демонтували та вивозили з міста обладнання тютюново-махоркових цехів. Керівництво фабрики отримало наказ евакуювати виробництво в уральський регіон. Втім, майже відразу після звільнення міста відновлена фабрика знову запрацювала на повну потужність і в 1944 році випустила понад тисячу тонн махорки. Пізніше в магазинах, навіть в інших містах, з’явилися цигарки, зроблені в Кременчуці: “Казбек”, “Шахтарські”, “Прима”, “Космос”.
Кременчуцька тютюнова фабрика справно та безперервно працювала упродовж кількох десятиліть. Керівництво дбало про співробітників, наприклад, на виробництві спорудили лікувально-профілактичний комплекс із басейном, лазнею та фізкультурним кабінетом. Збудували житлову багатоповерхівку та 120 осіб отримали безплатні квартири.
Після проголошення незалежності України, підприємство було продано американській тютюновій компанії “R.J. Reynolds Tobacco”. У 2000 році фабрика перейшла у власність компанії “JTI-Україна”.
