Не всі корисні копалини, що видобуваються з надр Полтавської області, потрібні лише для паливної промисловості чи будівельних процесів. У стародавніх джерелах пульсує прозорий і рідкий скарб, який освіжає та лікує людський організм, втамовує спрагу, покращує здоров’я, використовується в харчовій індустрії та продовжує життя. Це мінеральна вода. Далі на poltava-name.
“Чарівні” речовини
Експерти зробили висновок, що в Україні є 250 джерел мінеральних вод. Причому 169 родовищ містять лікувальну воду, а в інших — столова вода. У 1998 році в Полтавській області експлуатувалося 20 джерел лікувальних та столових мінеральних вод.
У цій рідині “плавають” основні компоненти, які надають їй лікувальних властивостей: гідрокарбонати, сульфати, хлориди, кальцій, магній, натрій і калій. Крім того, у мінеральній воді можуть бути присутні специфічні та корисні інгредієнти: сірководневі, залізисті, йодні сполуки, а також речовини, що містять бор. Є води слабо мінералізовані, але з високим вмістом органічних речовин, кожна з яких має характерний вплив на фізіологію людини.
Для зручності споживачів учені розділили мінеральні води на три типи: столові; лікувальні без специфічних елементів та властивостей; лікувальні з вмістом специфічних компонентів. Найбільшими родовищами мінеральних вод у Полтавській області вважаються Миргородське, Новосанжарське, Зіньківське та Демидівське.
Зі смаком мезозойської ери
Експерти впевнені, що надра Миргородського району — найбагатші. Їхній зміст знайшли в 1912 році. Тоді місцева влада наказала зробити свердловину, щоби брати звідти питну воду для мешканців міста. Коли металевий бур поринув у землю на глибину майже 700 метрів, вдарив потужний фонтан. Рідина мала специфічний запах і солонуватий присмак.
Пізніше городяни дізналися, що вода має цілющі властивості, якими зацікавилися вчені. Результати аналізів показали, що Миргородська вода схожа на природні еліксири відомих курортів — Баден-Бадена та Аахена. У 1917 році в Миргороді відкрили першу водолікарню, а у 1927 році побудували завод мінеральних вод.
Цікаво, що мінеральна вода на території Миргородського родовища почала з’являтися 130 млн років тому, за часів мезозойської ери. Тоді ще бігали динозаври. І не виключено, що вони теж ласували цією водою, яка виходила з джерела. Саме це стародавнє джерело люди виявили в 1912 році. Тут утворилася хлоридно-натрієва та калієва рідина зі специфічними компонентами, такими як йод, залізо та діоксид вуглецю.
Підземний коктейль для хворого шлунка
У 2011 році вчені знайшли ще один водоносний горизонт у Миргородському районі на глибині 76 метрів. Вода з нового джерела відрізнялася за хімічним складом від тієї, якою пригощалися полтавці у XX столітті. Родовище сформувалося 24 млн років тому. Підземний басейн розташовується ближче до поверхні землі, а отже, наповнювався водою завдяки проникненню дощу й розталого снігу крізь ґрунт, пісок і глину.
Цей приготований природою напій насичувався під землею мінеральними речовинами бромом, радоном, метакремнієвою кислотою, сірководнем. Миргородську воду рекомендують вживати під час порушення функцій шлунково-кишкового тракту та зниження імунітету.
У 1995 році на території санаторію “Сосновий бір” виявили Зіньківське родовище мінеральних вод “Ташань”. Після того, як пробурили свердловину на 1200 метрів, побачили безбарвну прозору рідину. З’ясували, що вона без запаху та смаку. Не знайшли в її складі й специфічних компонентів, але мінеральні речовини були присутні.
Цей напій класифікували як хлоридно-натрієву воду з середньою мінералізацією та незначною концентрацією газу. Порадившись, лікарі вирішили, що така вода буде корисна людям, які страждають через низьку кислотність шлунку або хворіють на гастрит.
Демидівське родовище хлоридно-натрієвих вод із низькою мінералізацією теж було відкрито порівняно недавно. Підземна рідина цього джерела розташована на глибині приблизно 100 метрів. Основними умовами формування двох останніх родовищ є дренувальна дія річок та наявність тектонічних порушень, зокрема пов’язаних із соляними куполами.Про це пише доцент Анжела Шуканова в науковій роботі “Методика вивчення бальнеологічних ресурсів Полтавської області під час підготовки фахівців із туризму”.
На нижніх поверхах планети
Родовище в Нових Санжарах розташувалося глибше, ніж інші. Воно з’явилось, як кажуть фахівці, на нижньому гідродинамічному поверсі, тобто на глибині 1000 метрів. До цієї підземної зони утруднений доступ, а водообмін із довкіллям проходить погано. Проте, звідти почали видобувати хлоридно-натрієву сильно мінералізовану воду. Новосанжарська вода за хімічним складом близька до напоїв із кавказьких джерел поблизу міста П’ятигорська та аналогічних вод Трускавця.
У 1976 році було виявлено джерело мінеральної води, яка за лікувальними властивостями схожа на “Моршинську”. Вчені Одеського науково-дослідного інституту курортології та фізіотерапії побачили схожі параметри. Це мінеральна вода “Великобагачанська”, яка видобувається зі свердловини завглибшки 300 метрів. Відбувається це в екологічно чистій курортній зоні біля селища міського типу Велика Багачка Полтавської області.
Крім того, у санаторно-курортних закладах Полтавщини відпочивальники п’ють мінеральну воду з інших районів — Хорольського, Шишацького та Кременчуцького. Людям різного віку подобаються лікувально-профілактичні напої “Гоголівська”, “Сорочинська”, “Семенівська” та “Хорольська”.
Зі свердловини — у ванну
Мінеральна вода може природним способом підійматися на поверхню землі через тріщини та розломи в ґрунті. Утворюються джерела чи невеликі водойми. Або людина створює штучні “ліфти” для виходу цілющої рідини з-під землі: свердловини, шахти, штольні.
Для бальнеологічної терапії, тобто для душових процедур, наповнення ванн та басейнів, використовують, як правило, мінеральні води зі свердловин. Цими стовбурами вода підімається постійно, вона має збалансований і незмінний хімічний склад, а видобувачі гарантують захист від забруднення. Для запобігання джерел мінеральних вод від виснаження та сміття встановлюються зони санітарної охорони.
Для захисту, зберігання, транспортування та використання мінеральної рідини інженери, які працюють у сфері курортної індустрії, вигадали цікаві пристрої. Наприклад, так звані оголовки свердловин — пристосування, що закриває верхній торець труби над поверхнею землі. А також сконструювали резервуари, спеціальні трубопроводи, питні галереї та бювети, прилади для нагрівання та охолодження мінеральних вод.
Штучний еліксир
Вживання лікувально-профілактичних підземних напоїв практикується і поза санітарно-курортними територіями. Для цього використовують привізні мінеральні води. Розлив такої рідини проводиться на спеціальних заводах та в цехах підприємств харчової промисловості. Налита в пляшки вода насичується вуглекислотою до концентрації 3–4%. І це ніяк не впливає на її хімічний склад і не зменшує цілющої сили.
Вода в пляшці має бути безбарвною, чистою, без запаху та стороннього, не властивого їй, смаку. Зберігати пляшки рекомендується в горизонтальному положенні, у прохолодному місці.
До речі, сучасні харчові технології вже можуть конкурувати з природою. Люди втамовують спрагу не тільки рідиною, яка народилася в надрах землі, а й насолоджуються штучною мінеральною водою. До таких напоїв належить содова вода. Це прісна рідина, до якої додано двовуглекислий компонент NaHCO3, а також хлористий кальцій та хлористий магній. Ну і звичайно, домішують до неї вуглекислий газ для створення веселих, апетитних бульбашок, які приємно лоскочуть рот і ніс у спекотний день.