Легка промисловість, хоч і називається так, але є великою та важливою частиною економіки. Адже в цій сфері виробництва виготовляються необхідні для повсякденного життя речі одяг, взуття, тканини. Це найдавніше ремесло опанували умільці слов’янських племен, створюючи зручні та красиві вироби з вовни та льону. Пізніше з’явилися артілі, цехи та майстерні, що виробляють костюми, чоботи, шкарпетки. У кожному новому столітті технології ускладнювалися, а люди отримували більше речей. Далі на poltava-name.
100 тисяч веретен
На Полтавщині на початку ХІХ століття активно розвивалося текстильне виробництво. У книзі-довіднику “Полтавська область: природа, населення, господарство” розповідається, як у 1809 році в Кременчуці збудували суконну фабрику. А у 1812 році в цьому ж місті почала діяти панчішна фабрика.
Текстильна промисловість швидко прогресувала та нарощувала темп, масово випускали бавовняні, вовняні та трикотажні вироби. У 1934 році в Полтаві збудували прядильний комбінат із робочими місцями для 5 тисяч осіб. У 1940 році в цехах шуміло 100 тисяч веретен, а співробітники випускали 24 тонни пряжі на добу. У 1952 році на фабриці ввели в експлуатацію фарбувальний цех, і з’явилася різнокольорова тканина.
У 1998 році найбільшим підприємством легкої індустрії в області була Полтавська бавовняна фабрика, яка на той час здобула назву “Демітекс”. Бавовну для фабрики привозили з Узбекистану та Казахстану. Щодня тут робили 13–15 тонн так званої суворої пряжі.
Тепло та затишно під ковдрою
Друге місце в Полтавській області серед підприємств текстильної промисловості посідала фірма “Валтекс” — колишня ковдро-повстяна фабрика, побудована в місті Лубни. Продукція цього підприємства мала популярність в Україні та за кордоном. Вироби демонстрували навіть на Всесвітній виставці в канадському місті Монреалі.
На фабриці робили довговічні ковдри з жаккарда — це візерункова тканина складного переплетення. А також виробляли напіввовну тканину — у 1995 році випустили 172 тисячі погонних метрів. Робили стьобані ковдри.
У 1990-х роках на Полтавщині активно функціонувала трикотажна промисловість. Наприклад, об’єднання “Мрія” спеціалізувалося на випуску верхнього трикотажу та рукавичних виробів. Фірма “ТІКО” стала відома завдяки широкому асортименту дитячих товарів. Кременчуцьке підприємство “КреТО” робило білизняний трикотаж.
Напівфабрикати (бавовняна і вовняна пряжа, нитки) здебільшого привозили з інших регіонів України — Донецька, Сум, Горлівки. Акрилове полотно доставляли з Франції, Австрії, Японії та Туреччини. У 1995 році в області було виготовлено 2,3 млн штук трикотажних виробів, що склало 13,3 % загальнодержавного виробництва.
Білизна з конопель
В області з’явилися об’єднання, які заготовляли та переробляли коноплі. Такі підприємства працювали в Миргороді, Лубнах та в селі Лютенька Гадяцького району. Конопляна тканина відома людям давно, ще до механізованого виробництва. З цієї рослини робили тканину не тільки для одягу, але також для постільної білизни, мішків, вітрил.
Відомі переваги конопляної тканини. Наприклад, міцність. Навіть після кількох років активної експлуатації, знос одягу — мінімальний. А завдяки пористій структурі тканина забезпечує гармонійний теплообмін тіла з навколишнім середовищем. Тобто під час холодного сезону людина відчуває тепло в такому одязі, а спекотного літа — досить прохолоди. До того ж речі не акумулюють заряд статичної електрики та не притягують пил.
І хоча вирощувати коноплі не так уже і просто, ця рослина дуже витривала й самостійно бореться з паразитами, а отже не потрібно багато пестицидів, які можуть потім негативно впливати на людину. Крім того, конопляна тканина подобається людям із чутливою шкірою, адже природна м’якість викликає почуття комфорту під час носіння такої білизни.
Шовковий подарунок для чоловіка
У середині XIX століття одиноких швейних майстрів поступово почали витісняти виробничі артілі, які спромоглися робити багато одягу за короткий проміжок часу. Європейська швейна промисловість вперше з’явилася у Франції. У 1820 році кілька паризьких комерсантів дешево скупили в місцевих кравців старий одяг. Потім підприємці найняли майстрів і наказали їм розрізати костюми, що вийшли з моди. Далі з великої маси тканини, що утворилася, у цехах стали шити новий одяг. І не вручну, а за допомогою верстатів.
На Полтавщині швейна промисловість створювалася на базі трьох майстерень, які виготовляли чоловічі сорочки та рукавички. Ці майстерні з’явилися ще до революції 1917 року. А в 1928 році в Полтаві запрацювала фабрика, яка дала змогу розвиватися швейній індустрії області.
У 1998 році основну частину швейної продукції давали полтавська фірма “Ворскла”, кременчуцька компанія “Кремтекс” та підприємство “Світ” в місті Кобеляки. Майстри робили жіночі сукні та халати, шкільні костюми, дитячі та чоловічі сорочки.
Одяг навчилися виготовляти не тільки з бавовни, а також із шовку, причому для всіх вікових категорій. Окрім того, функціонувала швейна фабрика в місті Лохвиця Полтавської області. Тут шили спецодяг та чоловічі куртки.
Творці витончених вишиванок
У 1861 році в Решетилівці Полтавської області було відкрито ткацьку майстерню, де робили прикрашений різноманітними візерунками одяг та речі для домашнього господарства. Наприкінці ХІХ століття Решетилівка стає відома як центр художнього ткацтва та вишивки. У 1929 році створили ткацьку артіль, до складу якої входило п’ять виробничих цехів. У березні 1937 року в Решетилівці організували професійно-технічне училище, де готували працівників швейно-ткацьких спеціальностей.
У 1941–1943 роках Решетилівка була окупована німцями, і ткачі на якийсь час припинили свою діяльність. Але вже 31 січня 1944 року артіль відновила роботу. І в післявоєнний час знову стала одним із провідних підприємств. Виробничі цехи об’єднали та створили фабрику.
До 2000 року на фабриці працювало понад 500 людей. Майстри шили килими з рослинним та геометричним орнаментом, гобелени, скатертини, серветки, рушники, штори, а також національні костюми та одяг для художньої самодіяльності.
Схоже підприємство утворилося в Полтаві у 1971 році. Майстри-надомники та співробітники фабрик вирішили працювати разом та організували виробничо-мистецьке об’єднання “Полтавчанка”. У цій установі зібралося майже 2 тисячі умільців. Вони стали випускати художньо прикрашені підковдри, наволочки, рушники. Творчість виявилася в ошатних блузках, витончених скатертинах і портьєрах.
“Шкіряні футляри” для ніг
Не можна не згадати ще одну потужну галузь легкої промисловості — взуттєве виробництво. Галузь ця виникла на Полтавщині давно: перший шкірзавод, на якому робили черевики, засновано в 1812 році. Подібні підприємства з’являлися тим часом і в Полтаві.
У 1998 році в області було дві взуттєві фабрики — у Кременчуці та Полтаві. І два шкіряні підприємства — завод у Нових Санжарах та комбінат у Кременчуці. А також майстерні з ремонту взуття в різних містах.
Полтавська взуттєва фабрика, яка стала виробничо-торговельною фірмою “Крокуль”, випускала жіноче, чоловіче, дитяче взуття. Широкий асортимент незмінно радував споживачів. Взуття робили переважно зі свинячої шкіри. Постачальники сировини та деталей були з різних регіонів України — Києва, Харкова, Одеси, Львова.
Під час виготовлення шкіряної продукції відбувається механічна та фізико-хімічна обробка шкіри тварин. Асортимент виробів досить широкий: тверді товари, наприклад, підошви та інші деталі взуття; м’які товари, наприклад, одяг та галантерейні вироби. Крім того, є підприємство, яке не тільки обробляють натуральну шкіру, а й виготовляють штучну.
Постачальники натуральної сировини найчастіше перебувають у районах масового тваринництва, адже шкіра є побічним продуктом, що з’являється в процесі обробки туш домашніх тварин. А постачальник синтетичних матеріалів — це хімічні підприємства. Обробка шкіри — одне з найдавніших ремесел. Після кількох та довгих етапів розвитку, шкіряне виробництво стало одним із великих сегментів економіки багатьох країн.