Серед величезної кількості птаства, що мешкає на території Полтавської області, особливо цікаву групу крилатих складають сови. У лісах регіону поширені сіра сова, вухата сова, а на луках та болотах — сови болотяні. Далі на poltava-name.
У далекому минулому широкого розповсюдження на усій території Полтавщини набула найбільша сова, яку називають пугач. На жаль, тепер це вже зникаючий вид, який занесений до “Червоної книги України”. Зоологи б’ють на сполох і з приводу того, що значно скоротилося в регіоні і число вухатої та сірої сов. Насамперед причина цьому — знищення старих дерев, у дуплах яких зазвичай оселяються і виводять потомство такі птахи. Впливає на нерадісну статистику і зменшення кормової бази сов, а ще переслідування їх людиною та інші фактори. Про рідкісного птаха і найбільшу із сов на Полтавщині та в усій Україні, а ще про давні уявлення наших пращурів щодо представників совиного сімейства — далі в нашому матеріалі.
Рідкісна і дуже симпатична
Саме так можна коротко охарактеризувати цю няшну і водночас дуже сильну пташечку. Територія мешкання пугача — це майже вся Європа та чимала частина Азії. В Україні він відноситься до птахів осіло-кочових. Хоча птаху можна зустріти у різних куточках нашої Батьківщини, кількість цих пернатих невисока. Улюблені місцини цих птахів — території подалі від людини — глухі ліси, глибокі яри, урвища, байраки і тому подібне.
В середньому пугачі живуть у природі до 20 років, у неволі — до 60. Їх вага 2-4 кілограми. Розмах крил у польоті: від півтора до двох метрів. Це одна з найбільших сов (після рибного пугача) у світі та найкрупніша в Україні. Саме за розміром її легко відрізнити від інших сов. А ще — за одягненими до кігтиків лапами та великими “вухами” з пір’ячка.
Молоді пугачі оперені в пух білого кольору. Згодом він стає жовтуватим з темними рисками, а врешті трансформується в темно-руде, аж до чорного, оперення зі світлими і темними плямами й чорними смужками. Нижня частина тулуба світліша і дещо іншого забарвлення. Очі, а саме райдужна оболонка, у пугача жовтогаряча.
Може полювати навіть на копитних
Пугач виходить на полювання після того як сутеніє. Повільно, безшумно і невисоко літаючи, він майстерно шукає здобич. У його меню лише живі тварини: від ховрахів і їжаків до білок та зайців. Не гребує птах і птахами: наприклад їсть голубів, качок, тетеруків. Ця птаха надзвичайно сильна. Вона не лише долає на полюванні досить великих тварин, а й може переносити у польоті здобич, яка становить дві третини її власної ваги. Згідно розповідей мисливців, пугач може “зловити” у повітрі і забрати собі підстрелену людиною дичину. На території свого мешкання птах здатен напасти на хижих птахів, навіть на чималих полярних сов чи орлана-білохвоста. Пугачу до снаги підняти навіть лисицю. Уявіть собі, що зафіксовано їх спроби нападати на косуль та молодняк гірських козлів!
Птахи, які живуть високо в горах, люблять у польоті “гратися” з потоками повітря. Пугач здатен вмикати свою максимальну швидкість практично з перших секунд польоту. Відпочивають на гіллі пугачі, сидячи практично вертикально.
Гнізда пугача знаходили на висоті чотири з половиною тисячі метрів над рівнем моря. Він може змайструвати гніздо на землі, у скелі, печері, в яру, урвищі, під коренями лісових дерев, в їх дуплах, а іноді й займає чиєсь гніздо (зокрема птаха іншого виду). У гніздо пугач відкладає 3-4 яйця. Десь за місяць після появи на світ маленькі сови здатні покидати гніздо, літати починають приблизно через 12 тижнів після народження.
Голос пугача — це досить потужне “ууугу”. З чималеньким проміжком від 5 до 40 секунд між “складами”. Коли спілкуються пари у шлюбний період, “пісеньки” в птахів зовсім інші, а коли пугачі хвилюються, можуть навіть дзвінко “гавкати”.
Чому ж цей птах рідкісний?
Цікаво, що дорослі пугачі ворогів у природі не мають. Але чому ж вони занесені у “Червону книгу України” і є рідкісним, зникаючим видом на Полтавщині? Чому їх занесено до “Конвенції з міжнародної торгівлі вимираючими видами дикої фауни та флори” та до “Бернської конвенції”? Адже кількість цих пернатих зменшується просто катастрофічно! Виявляється, що основних загроз життю цих птахів кілька. Зокрема їм вкорочують віку зіткнення з лініями електропередач, зменшується кормова база сов, їх нерідко незаконно відстрілюють нерадиві мисливці А ліси, де мешкають ці пернаті, зазнають необдуманих і незаконних вирубок. І в такий період зникає не лише ареал мешкання пугачів, а ще й їх самки часто покидають насиджені гнізда, відчуваючи поруч і остерігаючись діяльності людини.
В Україні пугачів офіційно охороняють у кількох заповідниках, в національному природному парку. Дізнатися про пугача та інших птахів Полтавщини завжди можна у Полтавському краєзнавчому музеї імені В.Кричевського. А ще 2021 року кілька видів сов (пугач, полярна сова та африканські вухаті сови) з’явилися в екопарку біля Полтави. Їх туди привезли з приватних зоопарків України.
Сови в правічних уявленнях людини
З сивої давнини уявлення людей про таких птахів як сови були досить полярними. Їм приписували мудрість і заодно ототожнювали з потойбіччям, магією, мороком і смертю. Предки вірили, що коли людина помирає і душа лишає її тіло, усі птахи полохаються, окрім незворушної сови, яка за цим спостерігає. Можливо, сов асоціювали з темнотою і мороком, бо вони природньо люблять нічне світло, і почуваються господарями ночі. Навіть приказка існує в народі: “Сові сонце в очі коле”. У Грецькій міфології сова означає мудрість і набуття знань, у Мексиці, Індії і Давньому Єгипті вона — символ смерті, у Японії — смутку й достатку, а в Північній Америці — пророцтва. Християни відносили сову до нечистих птахів. Вірили, що голос чи поява цього птаха біля оселі принесе пожежу чи смерть. Таке ж саме значення і надавали сновидінням, у яких з’являлися сови. Предки казали, що сова знає, де лежать усякі скарби, ростуть магічні трави і як відмикати всі замки. А в деяких регіонах України “совою” називали наречену і ввечері перед першою шлюбною ніччю співали їй обрядових пісень. Як би обачно люди не ставилися до сови, чимало народів використовували її зображення з метою оберегів. Для захисту від темних сил, покращення здоров’я і достатку, мудрості.
Здавна не обходять увагою образ сови і митці. Так, наприклад, сучасний художник-кераміст Іван Деркач з Решетилівки, що на Полтавщині, тривалий час у своїй творчості звертається до совиних образів. Згаданий майстер теж переконаний у тому, що існування сов у природі завжди викликало інтерес у людини. На його думку, особливу зацікавленість провокував їх нічний і потаємний, а тому ніби містичний спосіб життя. Івану Івановичу давно до душі втілювати образи цих птахів у власних роботах. Виготовив їх уже кілька сотень: у вигляді окремих дрібних скульптур і як елементи панно, є й ціла серія “совиних оберегів”. Його сови вдаються добрі, нерідко замислені. Для майстра цей величний птах — символ мудрості, акумуляції знань, далекоглядності…
Цікаво, що образ сови досить популярний і серед любителів татуювань. Часто його обирають люди з високою ерудицією, таємничі та ті, хто надає перевагу нічному способу життя.