Ботанік, селекціонер, генетик, академік НАН України… Все це — про полтавця Миколу Гришка. Саме він свого часу створив Національний ботанічний сад, що став однією із візитівок столиці України та за розмаїттям колекцій рослин, масштабами території, науково-дослідним рівнем належить до найбільших ботсадів Європи. Вивчення рослин було місією М.Гришка на землі, а створена ним науково-культурна спадщина стала скарбом для наступників. М.Гришко був і обдарованим вченим-теоретиком, і практиком, здібним організатором, а ще чудовою людиною. Далі на poltava-name.
Його досліди і праці стали опорою учням і вченим різних країн світу
Майбутній вчений Микола Гришко народився 6 січня 1901 року в Полтаві, у родині військовослужбовця. Він полюбив рослини, ще коли малим на околиці рідної Полтави порався в домашньому саду і на городі. Потяг до пізнання рослин вплинув на вибір навчального закладу для здобуття професії, а саме Полтавського сільгоспінституту. Микола став одним з кращих його студентів. Закінчивши заклад з відзнакою, за направленням відбув до Київського сільгоспінституту на педфак. У подальшому це дало змогу поєднувати діяльності наукову й педагогічну. Насамперед у Майнівському сільгосптехнікумі на Чернігівщині. Саме тут Гришко став першим українським вченим, який описав культурну флору українського лісостепу. При закладі він заснував дослідне поле, проводив експерименти над 12-ма сортами озимої пшениці, вивчав 17 сортів картоплі, 16 — вівса, яровий рапс. Гришко з головою поринув у гібридизацію, зокрема місцевих сортів, і мав чудові результати, впроваджував гібриди на поля. Згодом вищезгаданий заклад перевели в Суми і вчений продовжив працю у Сумському педагогічному та Чернігівському сільськогосподарському вишах.
1931-го року в м. Глухів Микола Гришко очолив відділ генетики й селекції всесоюзного науково-дослідного інституту коноплярства. Він вирішив позбутися основної проблеми галузі коноплярства. Сорти цієї рослини в країні були роздільностатеві: жіночі і чоловічі рослини дозрівали з суттєвою різницею в часі. Це впливало на урожайність конопель і передбачало їх збір вручну. Наслідком наполегливих дослідів Гришка стали кардинальні зміни селекційної технології і створення однодомних форм коноплі. Гришко вивів сорт “ОСО-72”, який на 35-40% перевищував вихід волокна, що був у попередніх сортів. А ще це посприяло переходу до механізованого збору врожаю. 1936 р. за ці досягнення Гришко отримав орден леніна та навіть без захисту дисертації — науковий ступінь доктора с/г наук, а за рік і професора. Досліди і праці Гришка стали опорою його учням і вченим різних країн світу. Згодом однодомні сорти з’явилися в німців, французів, угорців, поляків.
Засновник і перший директор столичного ботсаду
1939 р. Гришко став дійсним членом АНУ та очолив Інститут ботаніки АН УРСР. Він би досліджував і навчав, якби не війна. А так довелося керувати інститутом в евакуації і заодно бути заступником директора Чишмінської с/г дослідної станції (Башкирія). Тут самовіддано працював задля мобілізації продовольчих ресурсів, заготівлі для фронту лікарських рослин (згодом отримав за це медаль). В евакуації діяла і АНУ. Крім завдань закладу, Гришко вболівав і за долю колективу. Він домігся, що працівникам виділили землю для вирощування городини, щоб виживати.
Після визволення столиці вчений мчав туди, щоб перейнятися відродженням сільгоспнауки України. 1945 р. М.Гришко очолив новий відділ сільгоспнаук в академії. Ще до війни було затверджено генпроект будівництва Ботанічного саду АН УРСР. 1944 р. уряд прийняв постанову про відновлення будівництва і наукової роботи ботсаду. Створювати таку наукову установу в зруйнованому ворогом місті було складно. Сподвижником став академік М.Гришко, він долучився і до складання генплану (як автор наукової частини). Гришко став і першим директором ботанічного саду. Поряд з ним над створенням саду працювали провідні вчені та біологи. На відведеній території знаходилися приватні будинки, установи, руїни. Потрібно було відселяти людей. А ще дістати тисячі видів рослин, зростити сотні тисяч сіянців, саджанців для майбутнього саду. В подальші роки ці ділянки і колекції кількісно сягнули рівня найбільших ботсадів Європи. Наш земляк потурбувався, щоб сад був великою науково-дослідною установою, з багатьма науково-демонстраційними ділянками, оранжереями, теплицями, чималим гербарієм і музеєм.
Микола Гришко запропонував створити сад за ботаніко-географічним принципом (хоч деякі колеги наполягали на систематичному), щоб сповна представити флору й окремі типи рослинності регіонів союзу. Він прагнув, щоб сад став центральним заповідником видових і сортових скарбів країни, центром обміну з різними науковими установами світу. Гришко приділяв увагу рослинам лісових, плодових, декоративних, технічних, кормових, харчових видів (зокрема новим для України). Мріяв, щоб сад став зразком садово-паркового мистецтва, що демонструватиме багатства і розмаїття рослинного світу. У столичному ботсаду науковці мали приділяти особливу увагу розміщенню різних видів рослин з урахуванням їх походження, широти ареалу і т.п., щоб ділянки приносили користь сотні років. До слова, завдяки Гришку перлини садово-паркового мистецтва України у Тростянці, Олександрії, Софіївці увійшли в склад АН України, стали науковими центрами.
А для столичного ботсаду збирали колекції рослин з різних куточків країни і за її меж. Також завдяки М.Гришку були організовані й численні експедиції до Німеччини, Угорщини, в різні регіони союзу. Лише з Німеччини прибуло 167 тис. посадкових одиниць та майже 1400 зразків насіння (зокрема унікальні сорти бузків, троянд, азалій). М.Гришко прагнув збагатити культурну флору України новими цінними рослинами з різних куточків (при цьому не забував про акліматизацію), покладав надії на досліди з цими рослинами. І, звичайно, приділяв велику увагу створенню в ботсаду ділянок різних природних зон України: “Крим”, “Ліси”, “Карпати”, “Степи”.
Невелика група працівників з ним на чолі створювала один з кращих ботсадів світу самовіддано, без машинної техніки, добрив, спершу без водогону, з ручними знаряддями праці на глинищах, обривах і руїнах. Разом мріяли як рослини приймуться і зростатимуть десятки й сотні літ. Так у ботанічному саду було зібрано унікальну колекцію рослин, що стало свого роду подвигом. М.Гришко присвятив цьому дітищу всього себе. А ще підготував десятки докторів і кандидатів наук, створив до півтори сотні потужних наукових праць. Під керівництвом М.Гришка в саду була започаткована селекційна робота. У 1952 р. за його ініціативою створено Раду ботанічних садів України та Молдавії, яку він очолив. Через важкий недуг 1958 року Микола Гришко відійшов від керівництва ботсадом, залишаючись старшим науковим співробітником…
Сад зустрічав гостей, але вже не його…
Рік за роком сад ріс і буяв. Збільшувався і його колектив. 1964 р. ботсад запросив на відвідини широке коло гостей. Його “батько” кілька місяців до цього не дожив… 1967 р. ботанічний сад набув статусу науково-дослідного інституту. У 1991 р. саду присвоєно ім’я М.Гришка, а у 1999 р. він набув статусу національного і носить назву “Національний ботанічний сад ім. М.М.Гришка НАН України”. У 1992 р. ботанічний сад став об’єктом природно-заповідного фонду і охороняється як державне надбання. Вчені і далі працюють, бо багато задумів Миколи Гришка треба ще втілити. Започаткований М.Гришком селекційний напрям у науково-дослідній роботі набув особливих масштабів. За час існування ботанічного саду виведено майже 300 сортів рослин. Національний ботанічний сад очолює, започатковану М.Гришком, Раду ботанічних садів і дендропарків України. Рослини, вирощені в ботсаду, побували в космосі, він має міжнародний сертифікат на право здійснення там діяльності.
Онук М.Гришка — Микола Гришко — на честь діда заснував премію для найкращих працівників ботанічних садів та дендропарків України. На території саду створено пам’ятник М.Гришку. Але найкращим пам’ятником є сам сад-дітище полтавця, який прагнув служити науці, людям і природі.
