У переліку рідкісних тварин Полтавщини, що належать до Червоної книги України — горностай. Держава забороняє полювати на цих звірів навіть з метою їх подальшого дослідження. Чим особлива ця тварина і чому вона так вабить недобросовісних “мисливців”, навіщо її зобразив на одному зі своїх шедеврів Леонардо да Вінчі і чому в світі про горностая ходять легенди? Далі на poltava-name.
Розумний самітник
Точна кількість горностаїв, що мешкають на території нашої з вами Батьківщини, достеменно невідома. Проте тварина у Червоній книзі України позначена статусом “неоціненна”.
Горностай — це невелика тварина-представник родини куницевих. Вона схожа на ласку (але та менша, має коротший хвіст і дещо інше хутро). В’юнке і спритне тіло горностая має довжину до 30 сантиметрів, хвіст становить сантиметрів 7-11. Вага тварин — близько 200 грамів. Колір хутра горностая різниться, залежно від пори року. У теплу пору “шуба” має коричнево-кремові барви, а зимою — білу із чорним кінчиком хвоста.
Горностай обрав для мешкання майже всю територію України, за винятком Криму і приморських районів Запорізького й Донецького регіонів. Широкі простори не до вподоби горностаю, як і груповий спосіб життя. Він, можна сказати, самітник, проте тварина зовсім не полохлива. Вона розумна, запросто мігрує за потреби і не прив’язується до постійної домівки. Нір для себе горностай рити не хоче, користується житлом гризунів, на яких полює, або взагалі оселяється на руїнах. Є спостереження, що самки “прикрашають” обрані нори… шкірками своїх жертв. На самого ж горностая полюють лисиці, соболі. А ще його ворог — власний голод. Коли харчів багато, горностай робить “комори”, та потім часто про них забуває.
Перелік “смаколиків” для горностая, який відмінно лазить по деревах і плаває, доволі широкий: крупні гризуни, яйця птахів і самі птахи (навіть чималі рябчики й куріпки), риба, полівки, хом’яки, водяні щури і т.п. (у скруті може їсти навіть жаб, ящірок, ягоди ялівцю). До слова, вищезгадані самки ще й полюють краще за самців, хоча мають менші розміри. Зазвичай життя горностая дуже коротке — лиш кілька років. Довгожителям щастить дожити до 7-ми. Самка може народити від 3 до 20 малят, які зовсім безпорадні (практично лисі, беззубі і до місяця сліпі).
Горностаї на Полтавщині зникають, а шакали й вовки прибувають?
Як зазначають фахівці, з 90-х років минулого століття розмаїття тваринного світу нашої країни зменшується, а число тварин, які потребують захисту, зростає. Під загрозою повного знищення серед інших тварин перебувають і горностаї. Їм, як і лісовим котам, бурим ведмедям, рисям, загрожує діяльність людини, яка знищує ліси, розорює досі недоторканні степи, займається браконьєрством. Не сприяють ситуації і глобальні зміни клімату.
На Полтавщині горностая серед інших наземних хребетних ссавців можна зустріти, наприклад, у Національного природному парку “Нижньосульський” (це території Кременчуцького і Лубенського районів Полтавщини, а ще частина Черкаської області). До слова, утримувати горностаїв у домашніх умовах теж заборонено і практично нереально. Навіть у зоопарках ці тварини з часом “марніють”, перестають приводити потомство і згодом можуть померти.
У мисливських господарствах регіону проводять періодичні обліки диких мисливських тварин. Це роблять з метою оцінки та планування діяльності господарств, аналізу динаміки чисельності звірів, що впливає на норми відстрілу або подальші рішення щодо заборони (певної чи часткової) на полювання. Проте сумлінні мисливці і зоозахисники наголошують, що полювати на горностая заборонено взагалі! За підрахунками мисливських господарств 2020 року на території Полтавської області налічувалося близько 1200 горностаїв. Певно, ці цифри приблизні, адже доводиться рахувати в природних умовах. Та навряд за останні роки це число змінилося в бік зростання…
У той час, коли звичних для регіону тварин все менше, тут з’являються нехарактерні для Полтавщини звірі. Так, 2021 року в Кременчуцькому районі було помічено шакалів та вовків. Вони з’явилися тут через зміну клімату (зокрема потепління) і зазвичай є прохідними на “чужих” територіях, бо довго там не затримуються.
Тварина-символ
Сотні років горностай славиться не лише своїм хутром, а й багатьма легендами і художніми творами, складеними про нього. Вельможі цінували й носили хутро горностая. А простим людям воно не було доступне через дороговартісність, та й від повсякденного носіння швидко псувалося. Хутро горностая було символом влади, воно ставало найкращою прикрасою суддівських мантій, царських вбрань, для знаті з нього створювали й шикарні головні убори. Наприклад, 1937 року для коронації Георга V з Канади у Великобританію доставили 50 000 шкірок горностая…
А пам’ятаєте картину Леонардо да Вінчі “Пані з горностаєм” (1489-1490 рр.)? На ній зображено Чечілію Галлерані — коханку міланського герцога Л.Сфорца, який був покровителем художника. На полотні пані тримає на руках білого горностая. Як встановив французький вчений П.Котт, попередньо картина мала дві зовсім інші версії. Спершу на ній була лише дівчина. На другому варіанті додано горностая, а на третьому тварина стала більшою і більш м’язистою, а хутро з сірого перетворилося на біле. Це виявили завдяки сучасним технологіям, зокрема спеціальним камерам, що “заглянули” у внутрішні шари картини.
Науковці припускають, що да Вінчі домалював до портрету саме горностая, бо таке прізвисько мав його герцог-покровитель, який і сам себе називав горностаєм. Так, за однією з версій експертів, горностай був символом самого герцога, який між іншим, належав до “Ордена горностая” і мав його зображення на особистій емблемі. А ще тварина на картині ніби приховала вагітність “моделі”, яка згодом народила сина (у давнину горностаїв пов’язували з акушерством і символікою захисту вагітних). Ймовірно, про зображення горностая попросила сама молода і освічена Галлерані, котра згодом назвала портрет таким, “що не має собі рівних”. Припускають і натяк художника на її ім’я Чечілія Галлерані (бо його частинка “golle” з грецької значить “горностай”).
Легендарний звір
В народі існували легенди, що ця тварина постійно боялася забруднити власну сліпучо-білу “шубку”, бо помре від того, що дуже засмутиться. Ще в одній з легенд йдеться, як колись горностай мав звичайне буро-руде хутро. Коли настала зима, він не міг зігрітися. Горностай натрапив на хатину мисливця, стрибнув на дах ближче до труби, нагрівся й заснув. Але випадково невтримався і опинився у котлі з окропом. Мисливець його хутко врятував, але хутро тварини облізло. Чоловік не вигнав бідну тварину. Від ситощів і лінощів незабаром горностай вкрився білосніжним хутром. А щоб воно блистіло, той нишком від рятівника ласував маслом. Мисливець підстеріг злодія і майже зловив його, схопивши за кінчик хвоста. Та горностай втік, а ганебна пляма на хвості назавжди лишилася…
Насправді вчені-зоологи довго дискутували, навіщо природа подарувала горностаєві таку пляму (адже тварина регулярно линяє, а пляма нікуди не зникає! Таку ознаку має він один з усього сімейства куницевих). Припускають, що темна пляма на хвості тварини є хибною “приманкою”. Наприклад, птахи-хижаки з висоти погано бачать швидкого горностая на фоні снігу і насамперед звертають увагу на чорну цятку. Атака саме на хвіст дає більше шансів вижити. Але з іншого боку, виходить, що не було б цятки — шансів бути поміченим було б ще менше? Чи не так? Природа точно не розкриває людині усіх її таємниць. На жаль — для нас. Бо їй так безпечніше…