Цей енергетичний гігант стоїть на річці Дніпро. Кременчуцька ГЕС перегородила стародавній могутній потік, і з’явилося не менш вражаюче водосховище завдовжки понад 150 кілометрів. Потужність електростанції – трохи більше 700 мегават. А за 60 років було вироблено 85160 мільярд кіловат-годин енергії. Як з’явилася така потужна електростанція? Що придбали та втратили через неї люди? Далі на poltava-name.com.
Робітники жили у бараках
Рішення про побудову Кременчуцької ГЕС було ухвалено 25 березня 1954 року. І невдовзі отримали першу електрику – у 1960 році загули всі 12 агрегатів станції. До створення такого складного індустріального комплексу знадобилося багато часу та зусиль. Але ініціатори не підготувалися як слід.
Бракувало техніки, багато важкої роботи виконувалося вручну, пише Світлана Орел для видання “Дзеркало тижня” (zn.ua). Робітники селилися у наметах, бараках, пришвартованих судах. Було мало магазинів, їдалень, люди погано забезпечувалися спецодягом, страждали від грубості керівництва та постійного нагляду КДБ. Бувало, що співробітників розміщували у селах, розташованих за 20 кілометрів від місця роботи.
Будівельних матеріалів теж не вистачало, до того ж їх часто крали. Крім того, проблеми виникали через прорахунки проєктувальників. А доставку бетону, арматури, цегли та перевезення робітників доводилося здійснювати бездоріжжям.
Втім, згодом деякі складнощі подолали. На будівництві працювало багато молоді, переважно селяни Кіровоградської, Черкаської та Полтавської областей. Для них регулярна зарплата, хоч і разом із тяжкими умовами, стала досягненням. До того ж у цьому регіоні почали зводити багатоквартирні будинки і люди почали отримувати окреме житло.
Заощаджує 900 тисяч тонн вугілля
Тут працювали 700 гідробудівників та 9 тисяч робітників інших різних професій, екіпажі земснарядів, екскаваторів, бульдозерів, а також бригади монтажників, бетонників. Щоправда, деякі співробітники не мали спеціальності, але їх одразу ж навчали без відриву від виробництва, розповідає Андрій Шолох у публікації сайту “Історія міста Кременчук та його околиць”.
Запрацювали дробильні та цегельні заводи, гранітні кар’єри, лісокомбінат. При будівництві Кременчуцької ГЕС використовували збірні залізобетонні конструкції, облицювальні блоки, закладні елементи затворів та ґрат, балки вагою до 62 тонн.
25 жовтня 1955 року було завершено монтаж лінії електропередач і цього ж року перекрили річище Дніпра. А через два роки вже укладали бетон в основні споруди гідроелектростанції. 1 листопада 1957 року заклали фундамент, а 16 вересня 1959 року гідробудівники, які працювали на спорудженні руслової греблі, скинули у воду Дніпра понад 4 тисячі кубометрів ґрунту.
До 1 жовтня 1959 року було закінчено підготовку до затоплення котловану гідроелектростанції. Облаштували судноплавний шлюз. І ось ГЕС запрацювала. Значну частину електроенергії відправили у великі міста – Харків та Київ.
До складу гідровузла входять бетонна та земляна дамба, судноплавний шлюз і навіть залізнична колія та автошлях. Обладнання ГЕС здатне змінювати навантаження за дуже короткі проміжки часу, що особливо важливо для споживачів електрики вранці та ввечері, коли навантаження на мережу максимальне. Кременчуцька ГЕС успішно згладжує, “знімає пики” в енергетичній системі України та до того ж економить 900 тисяч тонн вугілля, повідомляє пресслужба “Укргідроенерго”.
Міста назавжди зниклі
Однак такий відчутний прогрес мав інший бік. Щоб створити водосховище для ГЕС, хотіли затопити села Полтавської, Черкаської та Кіровоградської областей. На дні водоймища могли опинитися міста Чигирин та Новогеоргіївськ, а також родючі землі, пасовища, тваринницькі ферми, зерносховища, майстерні та млини. До списку затоплених потрапляли школи, цвинтарі, церкви, лікарні, заводи та дороги.
Щоб знизити збитки від “заповнення чаші водосховища”, задумали зробити близько півтора десятка захисних дамб. А з річок Сула, Тясмин, Цибульник вирішили перекачувати потужними насосами воду до Дніпра. Таким чином, площа затоплення скоротилася, пише фахівець Державного архіву Кіровоградської області Іван Петренко в газеті “Народне слово”.
І все-таки вода захлеснула житлові масиви та великі території. За деякими архівними даними, було затоплено 186 населених пунктів, близько тисячі кілометрів доріг, приблизно 4 тисячі споруд, майже 200 тисяч гектарів чорнозему, 47 тисяч гектарів вікових лісів.
“Назви багатьох населених пунктів через будівництво ГЕС та водосховищ на Дніпрі назавжди зникли не тільки фізично, а й з ужитку – як побутового, так і офіційного. Тільки вузьке коло дослідників та небагатьох нинішніх громадян, чиє життя було пов’язане з Новогеоргіївськом, згадують про нього як про затишне невелике місто і центр району. Велику журбу викликають зниклі назавжди славні своєю багатою історією козацькі міста Крилів, Бужин, колишні міста-фортеці козацької доби Жовнине (Желдь), Воїнь”, – пишуть автори книги “Нове наше море. Сторінками історії будівництва Кременчуцького гідровузла” Іван Петренко та Олег Бабенко.
Будинки, які не встигали зруйнувати, так і затоплювали цілими. Деяких незговірливих мешканців евакуювали насильно. Офіційних підтверджень немає, але кажуть, що десятки людей потонули, не бажаючи залишати рідну оселю.