Сучасне сільське господарство дедалі частіше асоціюється з високими технологіями, цифровими рішеннями та дорогим імпортним обладнанням. Проте на Полтавщині є приклади, які доводять: інновації можуть народжуватися не лише в лабораторіях і конструкторських бюро, а й безпосередньо в полі. Фермер Микола Дикун — один із тих практиків, хто перетворив щоденну працю на землі на джерело технічних ідей та винаходів. Його розробки з’явилися як відповідь на реальні проблеми господарства — нестачу ефективної техніки, високу вартість обладнання та необхідність адаптації технологій до місцевих умов. Далі на poltava-name.
Фермер-практик як винахідник
Історія винаходів Миколи Дикуна починається не з майстерні чи конструкторського бюро, а зі звичайної присадибної ділянки. Як розповів фермер на своєму сайті, його шлях в агробізнесі розпочався у 2001 році зовсім випадково — з появи нового сорту суниці садової. Тоді це була лише невелика грядка площею близько 10 квадратних метрів біля дому, але сорт одразу привернув увагу: велика, смачна та транспортабельна ягода, ранні строки достигання і добре розмноження. Усе це вигідно вирізняло її серед інших.
За словами Дикуна, ідея зайнятися суничним бізнесом виникла швидко, хоча інформації про нюанси такого виробництва тоді майже не було. Економічна освіта допомогла йому зрозуміти головне: досягти рентабельності можна лише за умови використання інтенсивних технологій і системного підходу. Так розпочалося його знайомство із сучасними методами вирощування суниці садової, які він вивчав і опановував самостійно, крок за кроком, виключно шляхом власних коштів.
Перші серйозні практичні експерименти фермер почав проводити восени 2004 року. Спочатку Микола Дикун заклав маточник приблизно з 1500 кущів суниці на ділянці площею близько 6 соток. Садіння, догляд і полив виконувалися вручну, часто в надзвичайно складних умовах. Воду доводилося носити відрами з криниці, розташованої на значній відстані, а сама робота тривала два дні й вимагала зусиль чотирьох людей. Уже згодом, аналізуючи цей досвід, Дикун визнав: багатьох втрат і зайвих витрат можна було уникнути, якби під рукою були ефективніші засоби праці.
Практика показала, з якими проблемами стикається фермер без автоматизації та спеціальних інструментів. Це втрата рослин через слабку кореневу систему, трудомістке прополювання, неефективний полив, залежність від погодних умов. Після цього досвіду полтавський фермер почав шукати способи оптимізації процесів — від схем садіння до заходів догляду за ґрунтом.
Одним із важливих висновків стало усвідомлення ролі мульчування. Спостереження за ділянкою привели до висновку, що навіть прості рішення — наприклад, використання тирси — дають змогу суттєво скоротити кількість бур’янів, зберегти вологу в ґрунті та полегшити ручну працю. Ці практичні відкриття, зроблені «в полі», стали основою для подальших експериментів і технічних розробок.
Так фермерська практика поступово перетворилася на джерело винаходів. Микола Дикун не прагнув до теоретичних розробок заради самих ідей — кожна думка народжувалася з конкретної проблеми, з якою він стикався щодня.
Дикун підгодовує суницю козиним молоком
Однією з найнеординарніших і найобговорюваніших розробок Миколи Дикуна стала система натурального підживлення суниці за допомогою козячого та коров’ячого молока. Про свою методику фермер із села Горошине Полтавської області неодноразово розповідав журналістам, підкреслюючи, що всі його рішення ґрунтуються на багаторічній практиці, а не на теоретичних рекомендаціях.
За словами Миколи Дикуна, він вирощує суницю вже понад двадцять років і за цей час розробив власну технологію інтенсивного виробництва. Під ягодою у нього кілька гектарів землі та близько двох десятків сортів. Кущі висаджують на агроволокно, що дозволяє контролювати бур’яни, зберігати вологу і підтримувати стабільний мікроклімат для рослин. Урожай, залежно від сорту, збирають кожні 50–70 днів.
Особливу увагу фермер приділяє підготовці ґрунту. Найкращим для суниці він вважає легкий чорнозем, тоді як глинисті ґрунти, за його спостереженнями, ягода переносить погано. Ділянки під посадку фермер намагається обирати захищені від вітру — у садах або біля лісосмуг. За рік до висаджування суниці Дикун засіває поля сидератами, використовуючи жито, білу гірчицю, люпин, ріпак або чорнобривці. Потім зелену масу закладає в ґрунт, створюючи так зване «зелене добриво», яке підвищує родючість без застосування хімії.
Перед посадкою обов’язково прокладається система краплинного зрошення. Ґрунт вкривають чорним агроволокном, а кущі розміщують на відстані близько 30 сантиметрів один від одного при міжряддях до метра. У прорізи агроволокна розсаду висаджують у невеликі лунки, додаючи пісок із перегноєм та рясно поливаючи водою. На перших етапах рослини накривають білим агроволокном для створення оптимального мікроклімату, знімаючи його вже під час цвітіння.
Головна особливість технології — натуральне підживлення молоком. За словами фермера, він використовує виключно свіже коров’яче або козяче молоко, розбавляючи його водою у пропорції 1:50. Магазинне молоко для цих цілей не підходить. Такий розчин, за його спостереженнями, приваблює дощових черв’яків, які розпушують ґрунт, покращують аерацію коренів і сприяють активному росту рослин. Протягом періоду достигання врожаю фермер проводить кілька прополювань і розпушувань, підтримуючи ґрунт в оптимальному стані.
Збір врожаю здійснюється вручну. Завдяки агроволокну ягоди залишаються чистими та сухими, що полегшує роботу та підвищує товарну якість продукції. Суницю складають у дерев’яні ящики, після чого її забирають гуртові покупці для реалізації на ринках. Серед улюблених сортів Микола Дикун виділяє надранній «Клері», а також «Ельсінору» та «Мармеладу», які відрізняються великими плодами та насиченим ароматом.
Пише книги та проводить семінари
Історія Миколи Дикуна — це не лише розповідь про аграрні технології, а й про особисту місію з відродження українського села. Кілька років тому в Семенівському районі Полтавщини відбувся семінар «Суниця як реальний шлях диверсифікації в рослинництві», який для багатьох його учасників став справжнім одкровенням. Фермери, підприємці, науковці та аграрні управлінці з різних районів області очікували побачити звичайні поля після завершення ягідного сезону. Натомість перед ними відкрилася вражальна картина: гектари плантацій під чорним агроволокном, оснащені крапельним зрошенням, де на тлі смарагдового листя достигали ягоди, які можна було зривати прямо з грядки. В господарстві Миколи Дикуна суниця родить із травня по листопад.
Кандидат біологічних наук, викладач Полтавської державної аграрної академії Тамара Бєлова тоді підкреслила не лише аграрну, а й оздоровчу цінність культури, зазначивши, що суниця має потужні протипухлинні властивості й за сезон її «треба їсти вдосталь».
Пізніше Микола Дикун став учасником подібного семінару в Луцьку. Організувало захід Волинське управління агропромислового розвитку. Учасниками семінару стали українські фермери, власники приватних господарств, підприємці, представники фермерських об’єднань та сільські голови. Виявилося, що Дикун є автором книги, за якою тепер навчаються студенти аграрних вишів. За словами полтавського фермера, він писав її на власному досвіді, простою та зрозумілою мовою.
Трохи про життя самого фермера
У аграрний сектор Микола Дикун прийшов не одразу. Киянин, відставний майор міліції та ліквідатор наслідків аварії на ЧАЕС, він через десять років після катастрофи отримав від лікарів жорстку рекомендацію: якщо хоче жити повноцінним життям, потрібно покинути столицю та переїхати в екологічно чисте місце. Так він опинився в селі Горошине — давньому поселенні з понад 900-річною історією. Тут йому припали до душі як мальовничі околиці, так і люди, з якими він був знайомий за бджолярським товариством.
Місцеві жителі швидко помітили в переселенці сильного господарника та організатора й обрали його керівником господарства. Саме Микола Дикун одним із перших у Полтавській області залучив кредит Міжнародного валютного фонду, закупив 15 комбайнів «Case» та створив машинно-тракторну станцію. За такі кроки його навіть публічно критикували як «капіталіста», але після деколективізації він став успішним приватним підприємцем, до якого досі звертаються за допомогою сільрада, школа та громада.
До ягідництва Дикун прийшов усвідомлено, побачивши в ньому швидкий економічний ефект. Він навчався у провідних виробників, закуповував елітний посадковий матеріал, а через два роки розробив власну технологію інтенсивного вирощування суниці на основі розсади frigo — заморожених однорічних саджанців з відкритою кореневою системою. Ця технологія дозволяє висаджувати рослини з квітня по липень і отримувати врожай у чітко заплановані терміни, а в теплицях — цілий рік. За словами самого Дикуна, уже на 28-й день після посадки можна збирати стиглі ягоди.
Дикун: «Мрію зробити з убогих сіл квітучий рай»
Окремої уваги заслуговує інженерна кмітливість фермера. Щоб не витрачатися на дорогі фірмові холодильники, він переобладнав звичайний сарай під сховище, здатне вмістити до двох мільйонів саджанців frigo. В результаті кілька гектарів суничних плантацій приносять господарству до 300 % прибутку всього за 80 днів. На семінарі в Семенівському районі Дикун детально розповідав про рентабельність, трудовитрати (1 гектар суниці порівняний за віддачею зі 100 гектарами пшениці), підживлення, захист від шкідників та сорти. Гості отримали у подарунок його книгу про технологію вирощування суниці.
Навіть покинуті руїни колишніх ферм Микола Дикун зміг перетворити на ресурс: на місці руїн з’явилися насипи-кургани з резервуарами для теплої води, на схилах яких росте малина, а знизу — суниця. Усе це зрошується і працює як єдина система.
Досвід Миколи Дикуна наочно доводить, що ягідництво може швидко наповнити ринок якісною та доступною продукцією, створити робочі місця та оживити села. Як каже сам фермер, його мета — «зробити з українських сіл, де часто панують безробіття та бідність, квітучий рай». Його технологія вже викликала інтерес за кордоном: у Горошине приїжджали експерти з Австрії, Італії та Нідерландів, а в Японії розробка Дикуна була запатентована, і він отримав на свій винахід охоронний сертифікат.
Джерела: