Вибух на Чорнобильській атомній електростанції, що стався в ніч на 26 квітня 1986 року, став однією з найбільших техногенних катастроф в історії людства. Радіаційна хмара накрила великі території. Україна опинилася в епіцентрі лиха. Попри те, що Полтавщина була розташована за сотні кілометрів від Чорнобиля, її мешканці безпосередньо зіткнулися з наслідками аварії. Регіон прийняв велику кількість переселенців, направив до зони катастрофи ліквідаторів, а також відчув на собі тривогу, пов’язану з радіоактивною загрозою. До ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи з Полтавщини долучилося понад 17 000 осіб. Далі на poltava-name.
Що сталося в ніч на 26 квітня 1986 року?
На Чорнобильській АЕС 25 квітня 1986 року планували експериментально зупинити четвертий енергоблок, щоб дослідити можливість використання інерції турбогенератора у разі втрати електропостачання. Попри складні технічні обставини, випробування не було скасовано. Експеримент розпочався о 1 годині 23 хвилини. Ситуація швидко вийшла з-під контролю. Уже о 1:25 з інтервалом у кілька секунд пролунали два вибухи. Реактор було повністю зруйновано, на місці виникло понад 30 пожеж. Основні займання загасили вже за годину, але повністю ліквідувати вогонь вдалося лише близько 5-ї години ранку. Незабаром після цього сильна пожежа спалахнула у центральному залі четвертого блоку. З цією пожежею рятувальники боролися, зокрема за допомогою вертолітної техніки, до 10 травня.
У момент вибуху в приміщенні четвертого енергоблока перебували 17 працівників. Старший оператор реакторного цеху Валерій Ходемчук загинув одразу. Удень 26 квітня від опромінення помер налагоджувальник Володимир Шашенок. Усі інші працівники отримали великі дози радіації. Вони померли до 20 травня у московській лікарні № 6. Крім того, багато працівників станції дістали дози, що спричинили гостру променеву хворобу третього і четвертого ступенів. Наступного дня після аварії уряд ухвалив рішення про негайну зупинку першого та другого енергоблоків і евакуацію населення з міста Прип’ять.
У повідомленні КДБ зазначалося, що станом на 8 годину 28 квітня рівень радіації на третьому та четвертому енергоблоках становив 1000–2600 мікрорентгенів за секунду, а на окремих ділянках міста — 30–160. Володимир Щербицький тоді зробив на документі своє вже відоме зауваження — «Що це означає?». Це свідчить про те, що навіть найвищі посадовці не усвідомлювали всієї небезпеки ситуації.
За деякими даними, участь у ліквідації наслідків взяли близько 600 тисяч осіб. Багато з них постраждали від опромінення. Пожежники прибували на місце аварії фактично без жодних захисних засобів, зокрема спеціальних ізолювальних протигазів, через що радіоактивні речовини потрапляли у дихальні шляхи. Саме ці люди запобігли ще одній потенційній катастрофі — водневому вибуху. Сумарна активність радіоізотопів, викинутих у повітря після аварії у Чорнобилі, була у 30–40 разів вищою, ніж у Хіросімі. Загалом опромінення зазнали майже 8 500 000 осіб.
Як вплинула аварія на ЧАЕС на Полтавщину?
Вибух на четвертому енергоблоці ЧАЕС став однією з найбільших техногенних катастроф XX століття. Мільйони людей зазнали радіаційного впливу, сотні тисяч були евакуйовані, десятки тисяч ліквідаторів, ризикуючи власним здоров’ям і життям, брали участь в усуненні наслідків аварії. І хоча Чорнобиль розташований на півночі України, наслідки катастрофи торкнулися практично всіх областей країни, зокрема Полтавщини. Полтавська область не потрапила до зони відчуження, однак її мешканці були залучені до допомоги постраждалим, розміщення переселенців та ліквідації наслідків. Тисячі полтавців поїхали в зону Чорнобильської АЕС як ліквідатори, тисячі приймали евакуйованих.
Історикиня Валентина Клочко розповідала в одному з інтерв’ю, що той день майже нічим не відрізнявся від звичних радянських буднів. Єдине, що стало відомо, — десь трапилася якась аварія, однак ситуація контрольована, тому приводів для паніки немає. А вже за кілька днів було 1 травня, і сотні тисяч людей по всій Україні вийшли на паради. Вочевидь, керівництво СРСР тоді взагалі не усвідомлювало масштабів катастрофи.
Ба більше, радянська влада намагалася засекретити інформацію про наслідки аварії. Однак через те, що наприкінці квітня 1986 року у районі Чорнобиля дув західний вітер, який розносив радіоактивні речовини на тисячі квадратних кілометрів, приховати надзвичайну подію було неможливо.
Згодом інформація з’явилася у медіа. Коментувати ситуацію взявся навіть Михайло Горбачов. Щоправда, сталося це лише 14 травня — більш ніж через два тижні після самої катастрофи. Він повідомив, що на ЧАЕС сталася аварія, і це — велике випробування для радянського народу.
У Полтаві оперативно створили обласний штаб. Необхідно було мобілізувати людей для ліквідації наслідків аварії. У зону лиха їхали водії, пожежники, медики, будівельники й міліціонери. Усе відбувалося дуже швидко. Багато людей навіть не знали, куди саме їх направляють.
Екологічна шкода для Полтавщини в перші дні після аварії виявилася значною, але не критичною. Область перебувала за межами безпосередньої зони відчуження, однак радіоактивні опади, зокрема цезій-137 та стронцій-90, були зафіксовані на території регіону. Це призвело до необхідності контролю за станом ґрунтів, води та харчових продуктів.
У деяких районах Полтавщини фіксувалися підвищені показники радіаційного фону, що викликало занепокоєння серед населення та потребувало додаткових заходів безпеки.
Призов на ліквідацію наслідків аварії
У Полтаві офіційний призов для участі в ліквідації аварії розпочався через місяць після вибуху. Як розповідав один із ліквідаторів, Микола Агеєв, повістку йому принесли о 2-й годині ночі 30 травня. Чоловікові тоді було 35 років, вдома залишалася вагітна дружина та дитина. Полтавцю потрібно було протягом двох годин прибути до 11-ї школи на збори. Із собою треба було мати триденний запас їжі, змінний одяг і ковдру. Тієї ночі пішки вулицями всіх мікрорайонів Полтави йшли сотні інших чоловіків. Усі вони прямували на збірний пункт і не знали, що їх чекає.
У штабі формували команди для відрядження, однак ніхто нічого не знав. На місці чоловіки побачили колону порожніх автобусів. У полтавців зібрали документи та розподілили їх по підрозділах. Уранці розпочалося відправлення. Ліквідаторів привезли у поле, де було розгорнуто польовий табір. Полтавців переодягли у військову форму, і лише тоді вони дізналися, що їх направляють до Чорнобиля. Подібну історію свого часу розповідав журналістам Віктор Шкурпела. Тоді він був учителем у першій полтавській школі. Полтавець отримав повістку о 5-й годині ранку 1 червня. Таких історій було багато.
Через два місяці після вибуху, 25 липня 1986 року, на місце вирушив перший зведений загін із Полтавщини, який налічував 170 осіб. Цих людей залучали до гасіння пожеж, розчищення територій, дезактивації одягу та техніки, будівництва загороджень у зоні відчуження.
Полтавці виконували багато важливих завдань у зоні лиха. Саме героям з Полтавщини вдалося налагодити телефонний зв’язок Чорнобиля з Києвом. Це зробив Володимир Жадан, який на той час був начальником зв’язку. Він знайшов найвищу точку у Чорнобилі — нею виявився елеватор. Після цього зв’язківець обладнав радіоприймачі та передавачі. Так полтавський загін отримав прямий зв’язок зі столицею.
Евакуація та розміщення переселенців на Полтавщині
Після аварії на Чорнобильській АЕС одним із першочергових завдань радянського керівництва стала термінова евакуація населення із зони радіаційного забруднення. Вже 27 квітня 1986 року розпочався вивіз мешканців міста Прип’ять, а в наступні дні — населених пунктів у 30-кілометровій зоні. За офіційними даними, загалом було переселено понад 350 тисяч осіб, з них близько 25 тисяч були розміщені на території Полтавської області.
Згідно з оперативними документами Полтавського облвиконкому, у травні — червні 1986 року до області прибуло понад 500 автобусів та 30 залізничних складів з переселенцями з Київської та Житомирської областей. На вокзалах та пересильних пунктах працювали оперативні штаби, створені на базі райвиконкомів та облради. Працювали медичні бригади та санітарні інспектори, проводився первинний радіаційний контроль. За архівними даними Полтавської обласної ради, у 36 районах області були відкриті пункти приймання. Переважно переселенців розміщували у Глобинському, Лубенському, Кременчуцькому, Чутівському та Полтавському районах.
Евакуйовані отримували житло в будинках, що звільнилися після переселення місцевих жителів у новобудови, а також у гуртожитках, на базах відпочинку та в санаторіях. Деяким сім’ям виділялося житло в будинках, які ще перебували на стадії будівництва. Як свідчать звіти Полтавського обкому КПРС, протягом літа 1986 року було додатково збудовано та передано переселенцям понад 300 житлових будинків, у тому числі в селах і невеликих містах. Державні та колгоспні склади надавали меблі, посуд, побутову техніку. Гуманітарна допомога надходила також з інших регіонів України та СРСР.
Одразу після прибуття переселенців організовувалися медичні огляди. У районних поліклініках Полтавської області відкривалися спеціалізовані кабінети радіаційного контролю. Медики відстежували рівень радіаційного впливу та загальний стан здоров’я тих, хто прибув із зони відчуження. Багато людей скаржилися на стрес, безсоння, гіпертонію та психосоматичні розлади.
Дітям надавалися місця в школах та дитячих садках. Відкривалися спеціальні адаптаційні класи. Ветерани, пенсіонери та інваліди мали пріоритет у забезпеченні пільгами, ліками та медичним обслуговуванням. Згідно з постановою Ради Міністрів УРСР, усі переселенці із зони відчуження на території Полтавської області отримували матеріальну допомогу та щомісячні дотації.
Чорнобильська катастрофа у цифрах
Цілих два дні світ узагалі не знав про вибух на Чорнобильській АЕС. Унаслідок катастрофи загинули безпосередньо під час аварії та від гострої променевої хвороби протягом кількох місяців 30 працівників станції. Водночас за оцінками незалежних експертів, загалом від впливу радіації померло близько 500 000 людей. Значні дози опромінення після аварії отримали 8 500 000 мешканців України, Білорусі та Росії.
До кінця літа 1986 року з понад 80 населених пунктів зони відчуження було евакуйовано 90 784 особи. Близько 600 000 громадян СРСР стали ліквідаторами наслідків аварії. Понад 2 000 українських міст і селищ, у яких проживало більше ніж 2 600 000 осіб, зазнали забруднення радіоактивними нуклідами. Вплив радіації поширився на 200 000 квадратних кілометрів. Викиди радіації на ЧАЕС тривали ще протягом 10 днів після аварії — цей період фахівці називають активною фазою катастрофи.
Унаслідок аварії в атмосферу було викинуто 11 тонн ядерного палива. У зоні відчуження, де проживання людей заборонено, досі існують 1 200 видів флори та 400 видів тварин, птахів і риб.
Джерела:
- https://zmist.pl.ua/publications/mi-jihali-tudi-ne-strazhdati-a-vikonuvati-zavdannya-derzhavi-spogadi-poltavskih-likvidatoriv-pro-chornobilsku-avariyu
- https://dumka.poltava.ua/chornobylska-katastrofa-poltavshchyna-pam-iataie/
- https://poltava.to/project/6148/
- https://poltava.to/project/6148/
- https://poltava.to/project/7740/
- https://lenta.ru/articles/2024/04/26/avariya-na-chernobylskoy-aes-v-1986-godu