Горішні Плавні — один із ключових промислових центрів України, відомий своїми масштабними гірничодобувними підприємствами. Головною визначною пам’яткою та економічним осередком міста є гігантський кар’єр, де видобувають залізну руду. Розробкою цього родовища займається Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат (Полтавський ГЗК) — одне з найбільших підприємств з видобутку та збагачення залізної руди в країні. Далі на poltava-name.
Історія родовища почалася кілька десятиліть тому і тісно пов’язана з розвитком металургійної галузі України. Завдяки діяльності Полтавського ГЗК кар’єр став важливим джерелом сировини для металургійних заводів, забезпечуючи значну частину експорту залізорудної продукції.
Розробка порід у Горішніх Плавнях стала важливим кроком у видобутку корисних копалин у регіоні, вплинувши на економіку, інфраструктуру та навіть екологічну ситуацію.
Місто Горішні Плавні та найбільший кар’єр в Європі
Місто Горішні Плавні у своєму сучасному вигляді було засноване у 1960 році. Спочатку воно мало назву Комсомольськ-на-Дніпрі, а згодом просто Комсомольськ. Сучасну назву населений пункт отримав у травні 2016 року в межах закону про декомунізацію. Вона походить від назви села, що розташовувалося за три кілометри від центру сучасного міста, і означає «верхні плавні Дніпра». Зелені парки, пляжі та озера роблять це місце ідеальним для відпочинку на природі.
Місто Горішні Плавні вважається одним із найпривабливіших в Україні, оскільки поєднує промисловий потенціал із природною гармонією. Цей населений пункт вирізняється своєю архітектурою, мальовничими краєвидами та затишною атмосферою. А ще тут знаходиться найбільший кар’єр в Європі, який розробляє Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат.
Він розташований на території знаменитої Кременчуцької магнітної аномалії. Ще наприкінці XIX століття академік Володимир Вернадський припустив, що Полтавська губернія може містити значні поклади залізних руд.
Уже у 1928 році ленінградський геофізик Андрій Строна знайшов поблизу Кременчука багатокілометровий підземний кряж, що складався з дев’яти родовищ залізистих кварцитів і багатих залізних руд. Через 25 років геолог Микола Доброхотов зібрав результати попередніх досліджень і дійшов висновку, що розробка родовищ у цьому регіоні є доцільною. Так розпочалася історія найбільшого кар’єру в Європі.
З чого все починалося?
У листопаді 1960 року почалися роботи з будівництва вахтового селища. Через рік на місці великої магнітної аномалії з’явилося селище міського типу Комсомольськ, створене при Дніпровському гірничо-збагачувальному комбінаті (тепер Полтавському ГЗК) для розробки родовищ залізної руди. Будівництвом здебільшого займалися жителі України.
Причому на зведення об’єкта приїжджали мешканці з усіх куточків української землі — з Полтави, Києва, Дніпропетровська та Львова. Будівництво було оголошено ударним комсомольським. Спочатку першопрохідці оселилися в наметах. Одночасно вони будували будинки та прокладали під’їзні шляхи.
Історія гігантського кар’єру поблизу міста Горішні Плавні
Горішні Плавні вважаються промисловим містом, специфіку якого визначають видобувна та легка промисловість. Загалом у ньому представлені сім галузей: гірничодобувна, машинобудівна, хімічна, деревообробна, легка, харчова та виробництво будівельних матеріалів. Поблизу міста знаходиться Кременчуцький залізорудний район, який займає друге місце в Україні за запасами залізорудної сировини. Він простягається в меридіональному напрямку на 45 кілометрів.
Тут розвідано десять родовищ. Переважають залізисті кварцити, граніти, мігматити, кварцити, гнейси, мармур, кристалічні сланці. Є піски, суглинки, мінеральні води, а також поклади руд кольорових металів і напівдорогоцінних каменів.
Видобуток залізної руди сприяв розвитку міста. Значну роль в історії населеного пункту відіграє Полтавський ГЗК. З оглядового майданчика кар’єру відкриваються грандіозні краєвиди на місцевий залізорудний басейн. Автомобілі здаються там крихітними, наче мурахи.
Економіка Горішніх Плавнів базується на видобутку залізної руди та роботі компанії Ferrexpo, яку створили на основі Полтавського гірничо-збагачувального комбінату періоду СРСР. Гірничодобувна промисловість забезпечує місту близько 80% робочих місць і залишається фінансовою опорою місцевої економіки.
Природні ресурси регіону величезні. Кажуть, що під землею така кількість заліза, що компаси тут виходять з ладу. За межами населеного пункту — величезні території первісних лісів.
Кар’єр неймовірної глибини вражає. На перший погляд, все здається наче намальованим, настільки шокують масштаби побаченого. Щось подібне людина може відчути, стоячи на краю Гранд-Каньйону в США. Навколо працює техніка та рудовози, діаметр коліс яких сягає 3,5 метра. На тлі таких гігантів здається, ніби ти — Гуллівер у країні велетнів.
Як все було?
У січні 1970 року Рада Міністрів СРСР видала розпорядження щодо розробки технічного проєкту розширення Дніпровського ГЗК. Пізніше науково-дослідному інституту «Південгіпроруд» було доручено підготувати план з розширення та реконструкції підприємства. 27 лютого 1970 року на першій секції збагачувальної фабрики було отримано перший залізорудний концентрат. Цей день вважається датою заснування Дніпровського, а нині Полтавського ГЗК. Перші два ешелони залізорудного концентрату були відправлені з Комсомольська на Макіївський металургійний комбінат 25 лютого.
У період з 1971 до 1992 року на підприємстві проводилися роботи з розширення та реконструкції кар’єра. Будувалася друга дробильно-збагачувальна фабрика, нові корпуси збагачення, корпуси сухої магнітної сепарації. Розширювалося хвостове господарство та система оборотного водопостачання. Велися роботи із реконструкції та будівництва зовнішнього та внутрішнього транспорту фабрики. Будувалося портове господарство для транспортування продукції водним шляхом. Крім цього, на ГЗК зводили об’єкти енергоощадження, виробничого та ремонтного призначення.
У січні 1972 року у Міністерстві чорної металургії СРСР затвердили технічний проєкт розширення та реконструкції підприємства. Документ передбачав збільшення проєктних потужностей видобутку руди до 34 мільйонів тонн та виробництва залізорудного концентрату до 15 мільйонів тонн. Тоді підприємство активно розвивалося та модернізувалося. У травні 1981 року Дніпровський ГЗК було перейменовано на Полтавський, а майже через рік у Міністерстві чорної металургії СРСР затвердили план освоєння та розробки глибинних горизонтів кар’єра Полтавського ГЗК.
Ситуація змінилася після здобуття Україною незалежності. У нових умовах Полтавський ГЗК досить швидко адаптувався до ринкової економіки. Підприємство не тільки зберегло потужності, а й значно їх збільшило. Комбінат залишається одним із ключових виробників і постачальників залізорудних котунів. При цьому він постачає продукцію не лише українським підприємствам, а і європейським країнам.
Продукція Полтавського ГЗК має великий попит на міжнародному ринку завдяки високій якості та відповідності сучасним стандартам.
Видобуток руди та що буде далі?
Близько 95% руди видобувається у кар’єрі за допомогою вибухових робіт, які проводяться кожні два тижні. Для кожного вибуху використовують близько 500 тонн вибухівки. Водночас на комбінаті працює близько 1 500 осіб, як удень, так і вночі. Ця праця високо оплачується. Проєктна глибина кар’єра становить до 700 метрів, однак працівники підприємства не вважають, що після досягнення цієї глибини роботу буде припинено.
Як пояснив в одному з інтерв’ю голова правління Полтавського ГЗК Віктор Лотоус, у такому разі є кілька варіантів розвитку подій. Залежно від економічної ситуації можуть ухвалити рішення про подальше заглиблення кар’єра. Річ у тім, що руда залягає на глибині до 1 500 метрів, однак для її видобутку доведеться застосовувати підземний метод. Крім того, можуть ухвалити рішення засипати кар’єр відвалами або навіть затопити його.
Керівництво підприємства переконане, що запасів руди вистачить більш ніж на 50 років — і це лише економічно доцільні запаси. Насправді ж рудних покладів у надрах значно більше, і перспективи подальшого видобутку виглядають дуже обнадійливими.