Як відомо, риболовля є досить вигідним промислом.
Poltava-name розповість більше.
Причому так було за всіх часів. І рибними господарствами володіли переважно впливові особи. Вони, своєю чергою, наймали представників бідних верств населення. Тим самим люди були забезпечені робочими місцями. А це означає, що користь від рибного промислу була відчутна всіма.
Заняття заможних осіб
Історичні відомості та документи говорять нам про те, що на території України наприкінці ХІХ – на початку ХХ століть власниками рибних угідь, переважно, були особи, які обіймали високі посади.
Зокрема, ми говоримо про представників світських та духовних верств населення. Біднякам рідко випадав такий успіх.
Також на той час можна було зустріти водоймища, які не мали власників. А це означає, що там ловити рибу міг кожен охочий.
За питомими князями, як правило, закріплювалися найбагатші рибою водоймища. Причому риба звідти видобувалася за допомогою спеціальних рибалок, які також мали доставляти рибну продукцію до князівських столів.
Новий вид рибалки
Варто зазначити, що в Україні ХІХ століття спостерігався активний розвиток ставкової риболовлі. Особливо цим займалися великі землевласники.
Що стосується тодішньої Полтавської губернії, то такий вид риболовлі там не сильно розвивався. Це було зумовлено історичним процесом та природними особливостями. Окремі поміщики та сільські товариства розводили рибу більш спонтанно, ніж стабільно.
Розвиток
Але згодом поява ставкових рибних господарств стала поступово частішати і на Полтавщині. Особливо це було помітно до середини ХІХ сторіччя. Але здебільшого йшлося про невеликі господарства.
Тодішня рідкість
Проте, незважаючи на це, в Полтавській губернії власники ставків надавали перевагу розведенню дрібних видів риб. А ось великі особини були справжньою рідкістю.
Говорячи про великі ставкові господарства Полтавщини того часу, варто згадати про три, які розташовувалися в таких повітах, як Переяславський, Пирятинський і Хорольський повіти.
Окремі товариства
Також важливо зазначити, що на той час ставкова рибалка входила до спеціалізації окремих сільських товариств. Місцезнаходженням цих ставів були Золотоніський, Кременчуцький, Миргородський та Переяславський повіти. Там відбувалося розведення таких риб, як карасі, коропи, окуні та навіть форелі.
Ввезення та вивезення риби
Загалом Полтавська губернія мала вісімдесят п’ять річок, у яких можна було ловити рибу. Ці води були багаті коропами, карасями, краснопірками, в’юнами, судаками, щуками, сомами, окунями тощо.
Цікаво, що, незважаючи на це, власної свіжої риби для жителів Полтавського регіону було дуже мало. Тому протягом 1910-1913-х доводилося додатково ввозити рибу залізничними коліями.
І це при тому, що Полтавщина активно постачала рибу та раки не лише в інші регіони та міста України (зокрема, йдеться про Київ), а й у Петербург.
Основне джерело доходу
Історичні відомості свідчать про те, що низькі верстви населення Полтавської губернії переважно жили завдяки рибному промислу. Це було їх головним джерелом доходу, майже нарівні із хліборобством.
Таким чином, рибний промисел на Полтавщині ХІХ-початку ХХ століть був одним із найрозвиненіших. Доказом цього є збережені історичні документи, які свідчать про те, що майже все тамтешнє бідне населення заробляло саме завдяки рибалці. Ці люди працювали у місцевих багатіїв, які володіли водоймами.
Крім того, про рибний потенціал Полтавщини на той час свідчать також дані про активне вивезення риби з цих країв. Цією продукцією забезпечувалися не лише інші українські регіони. Рибою та раками Полтавщина також постачала Петербург.
Фото: city-izyum.pp.ua