Дмитро Іваненко — видатний учений, чиє ім’я нерозривно пов’язане з розвитком світової науки. Майбутній фізик народився в Полтаві та став одним із тих людей, чиї дослідження не лише змінили сприйняття законів фізики, а й значно вплинули на розвиток наукових теорій XX століття. Ім’я професора Іваненка можна знайти в авторитетних енциклопедіях і довідниках, виданих у провідних країнах Європи, Америки, Азії та Африки. Далі на poltava-name.
Дмитро Дмитрович став першим, хто зрозумів і пояснив усьому світу, як влаштоване атомне ядро. Його відкриття стали основою для всіх досягнень людства, що стосуються використання ядерних перетворень і атомної енергії. Саме завдяки йому з’явилися теоретичні основи, на яких базуються всі технологічні досягнення в цій галузі. Цього видатного вченого називали «суперзіркою радянської фізики». Цей титул, здавалося б, надто незвичний для такої серйозної науки, але він ідеально підходив полтавському науковцю.
Науковий шлях Дмитра Іваненка — це приклад цілеспрямованості та відданості науці. Його відкриття стали основою для подальших досягнень у різних галузях фізики. У цій статті ми розглянемо шлях Дмитра Іваненка від його ранніх років до наукових досягнень та його вплив на розвиток фізики й інших галузей науки.
Дитинство і студентські роки Дмитра Іваненка
Дмитро Іваненко народився 29 червня 1904 року у місті Полтаві. Це місце було не лише важливим історичним центром (саме тут відбулася Полтавська битва), а й культурним містом, яке відрізнялося від типових губернських центрів, таких як Тамбов чи Рязань. Полтава славилася своїм гарним парком, театром і захопливою архітектурою. Цікаво, що в день народження маленького Дмитра, 29 червня, народився й довгоочікуваний син у царській родині — цесаревич Олексій Романов. Хоча святкування та феєрверки не були на його честь, учений пізніше згадував, що це був час радості та урочистості.
У червні 1909 року Полтаву відвідав імператор Микола II, щоб відзначити 200-річчя Полтавської битви. Цар привіз із собою свого 5-річного сина. Батько Дмитра Іваненка, Дмитро Олексійович, був відомою постаттю в Полтаві, і йому надали пропуск на урочистий молебень. Він узяв із собою сина, і цей захід справив на хлопчика незабутнє враження.
Дитинство Дмитра Іваненка пройшло у щасливій та дружній родині. Вони жили в просторому маєтку з великим садом, у будинку, де було два основних корпуси та флігель. Разом із ними жили діди, бабусі, брат батька, а також численні родичі, багато з яких приїжджали з Петербурга та інших міст. Родина часто відвідувала театр, влаштовувала домашні вистави та видавала сімейні журнали.
Дмитро Іваненко навчався в першій чоловічій гімназії (зараз це середня школа №3), де викладали німецьку та латинську мови. Історія, література та філософія були викладені на високому рівні, однак фізики та математики не вистачало, і Дмитро часто нудьгував на уроках. Тому він вирішив екстерном перейти через клас і успішно завершив гімназію на рік раніше, у 1920 році.
Після школи Дмитро Іваненко вступив до Полтавського педагогічного інституту, а згодом продовжив навчання в Харківському університеті. У 1923 році майбутній вчений вступив на фізичне відділення фізико-математичного факультету Петроградського університету, який закінчив у 1927 році.
Бувши студентом, Іваненко писав свої перші наукові роботи спільно з майбутнім українським і американським фізиком-теоретиком, астрофізиком і популяризатором української науки Георгієм Антоновичем Гамовим, а також з Львом Давидовичем Ландау — з питань релятивістської квантової механіки. Під час навчання в Петроградському університеті Іваненко працював лаборантом у Ленінградському оптичному інституті.
Ленінградський період діяльності вченого
Після закінчення університету з 1 вересня 1927 року Дмитро Іваненко став стипендіатом імені академіка Стеклова, з 1 жовтня 1928 року — обчислювачем, а з 1 листопада 1929 року — науковим співробітником другого розряду у Фізико-математичному інституті імені Стеклова Академії наук СРСР у Ленінграді. У цей період Іваненко співпрацював з такими майбутніми видатними вченими, як Матвій Бронштейн, Віктор Амбарцумян та Володимир Фок. Вже у 27 років Іваненко став професором.
З жовтня 1931 по 1 березня 1935 року вчений працював старшим науковим співробітником Ленінградського фізико-технічного інституту. Одночасно з лютого 1933 по лютий 1935 року він був завідувачем кафедри фізики Ленінградського педагогічного інституту імені Покровського. Також він читав лекції у Дніпропетровському та Єреванському університетах.
З 1932 по 1935 рік Іваненко був позаштатним редактором теоретичного відділу Ленінградського відділення Державного техніко-теоретичного видавництва, яке тоді публікувало до 75% усіх книг із фізики російською мовою. До слова, Полтавщина подарувала світу й інших талановитих учених, серед яких Семен Брауде, який заснував новий напрям радіоастрономії та працював над створенням перших радарів у СРСР.
Визнання «соціально небезпечним елементом»
У лютому 1935 року Дмитро Іваненко був заарештований. Уже через кілька днів, у березні 1935 року, вченого визнали “соціально небезпечним” елементом і засудили особливою трійкою НКВС на три роки. Професора вислали з Ленінграда до Карагандинського виправно-трудового табору. У грудні 1935 року Іваненка відправили до кінця терміну на заслання в Томськ. Сам полтавець був переконаний, що його врятував Микола Іванович Вавілов. Під час заслання Дмитро Дмитрович викладав на кафедрі теоретичної фізики Томського університету, де був професором, а згодом став завідувачем кафедри. У період з 1939 по 1940 рік він обіймав посаду завідувача кафедри теоретичної фізики Свердловського університету.
Влітку 1940 року науковець захистив докторську дисертацію на тему «Основи теорії ядерних сил». Після цього Іваненко отримав дозвіл повернутися до Києва, де влаштувався на роботу в Київський державний університет імені Тараса Шевченка. У цьому виші він очолив кафедру теоретичної фізики.
Перебування у лавах Червоної армії в Німеччині
У 1943 році Дмитра Дмитровича запросили на посаду професора фізичного факультету МДУ, де він працював до останніх днів свого життя. У квітні-травні 1945 року Іваненко служив у лавах Радянської армії та перебував на території Німеччини. Біографи не володіють точною інформацією про те, чим саме займався вчений у той період.
Існує думка, що фізика-ядерника залучили до вивчення трофейних матеріалів німецької ядерної програми в межах атомного проєкту СРСР. Це була надсекретна програма досліджень і розробок, спрямованих на створення власної ядерної зброї. Проєкт завершився випробуванням у 1949 році першої радянської атомної бомби, у 1951 році — уранової атомної бомби, а в 1953 році — водневої бомби.
Науковий внесок вченого
Дмитро Іваненко зробив фундаментальний внесок у розвиток ядерної фізики, теорії гравітації та теорії поля. Він запропонував нову метричну геометрію та разом із Гамовим вивів рівняння Шредінгера, виходячи з моделі п’ятимірного простору. Спільно з Фоком він поклав початок фундаментальному узагальненню рівняння Дірака на ріманову геометрію, а також разом з Амбарцумяном висунув ідею дискретного простору, що лягла в основу сучасної квантової теорії поля.
Іваненко одним із перших запропонував протонно-нейтронну модель атомного ядра, за що в травні 1932 року отримав світове визнання. Він проаналізував експериментальні дані та висунув припущення, що ядро складається лише з протонів та нейтронів. Також на рахунку полтавця — інші видатні відкриття.
У 1950 році Іваненко отримав Сталінську премію за роботи спільно з Померанчуком з теорії синхротронного випромінювання та з проблем електродинаміки. У 1980 році Дмитро Дмитрович був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора за заслуги в розвитку науки та підготовці висококваліфікованих кадрів. Окрім того, Іваненка відзначили медалями «За трудову доблесть», «50 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні» та «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні». Внесок полтавських вчених у загальносоюзну науку був дуже великий.
Дмитро Іваненко був ініціатором і одним з організаторів Першої Радянської теоретичної конференції в 1930 році, Першої Радянської ядерної конференції в 1933 році та Першої Радянської гравітаційної конференції в 1961 році. Крім того, видатний полтавець був одним із засновників першого в країні наукового журналу “Physikalische Zeitschrift der Sowjetunion” іноземними мовами у 1931 році. Науковий семінар вченого на фізичному факультеті МДУ, який діяв протягом майже 50 років, став одним із центрів світової теоретичної фізики.
Дмитро Дмитрович Іваненко пішов із життя 30 грудня 1994 року у Москві. На момент своєї смерті йому було 90 років. Похований фізик у Москві на Кунцівському кладовищі.
Джерела:
1.https://24tv.ua/ukrayinets_stvoriv_odnu_z_nayvazhlivishih_modeley_yadernoyi_fiziki_n655381
2. https://www.eduspb.com/public/books/byograf/ivanenko-book.pdf
3. https://www.phys.msu.ru/rus/about/sovphys/ISSUES-2004/6(42)-2004/ivanenko/