Полтавська м’ясна порода свиней вважається однією з найкращих. Селекційна робота з цим різновидом свійських тварин проводилася тривалий час. А свинарі Полтавщини забезпечували якісним м’ясом і кілька областей країни, і свій регіон. Не дивно, адже тут під різними назвами, майже вже 100 років, існує Інститут свинарства та агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України. Далі на poltava-name.com.
Ніжна плоть для вельмож
Люди та свині стали жити разом багато століть тому. Стародавні греки та римляни, оцінивши смак та користь свинини, стали вирощувати цих тварин, а примітивні селекціонери з’явилися ще в античні часи. Великі стада свинок безтурботно гуляли на відкритих територіях, але були привчені повертатись в загони, слухаючи мелодійний поклик дудочки пастуха.
Римський історик Пліній-старший розповідав, що вельможі любили ласувати ніжною плоттю свиней, вирощених у курортних умовах середземноморського острова Сардинії. Інші європейці у різні часи теж любили апетитні страви зі свинини. У володіннях короля франків Карла Великого рохкали та гралися майже 600 свиней – величезне стадо шастало в навколишніх лісах. А на початку XVIII століття ці свійські тварини назавжди оселилися поряд зі своїми господарями – для вихованців почали робити спеціальні приміщення. Як казали селяни тих часів, свиня у хліві – щастя у домі. Адже таке сусідство гарантувало, що сім’я не помре з голоду.
Менше сала, більше м’яса
Однак свиней не лише годували та різали, а й намагалися “модернізувати”. Наприклад, північним європейцям вдалося схрестити місцеві породи з різновидами зі Східної Азії та Середземномор’я. І таким чином створили ландрас – відому данську породу свиней. Але навіщо? Річ у тому, що завдяки селекції можна було змінити харчові характеристики тварини, наприклад, зменшити кількість сала в тілі та збільшити м’ясну масу. І сьогодні у світі враховують продуктові уподобання споживачів. Наприклад, у Північній Америці вирощують так звані сальні породи, а в Західній Європі розводять свиней з нежирним м’ясом.
В Україні також поступово зростав попит на м’ясні породи. Постачальники навіть почали завозити свиней з-за кордону, але тварини не могли звикнути до умов утримання, місцевий клімат їх дратував, а віруси не щадили. “Іммігранти” не хотіли масово розмножуватися, та й помирали частіше і раніше, ніж їхні побратими-аборигени.
Мама з Миргорода, тато з Бельгії
І ось у 1966 році полтавські вчені отримали найцікавіше завдання – створити, так би мовити, “свиню з надздібностями”, яка не тільки швидко адаптується до навколишнього середовища, а й стане живим “акумулятором м’яса”.
За справу взявся доктор сільськогосподарських наук, професор Броніслав Баньковський. Вчений розумів, що для селекції потрібно кілька різних батьків. Але яких? Увагу професора привернули дві вітчизняні породи – миргородська та велика біла. Вони мали міцні кінцівки і високу репродуктивність, крім того, тварини відрізнялися невибагливістю. Причому ці свинки стали “материнськими вихідниками”, простіше кажучи, мамами.
А ось на роль татів вибрали кнурів бельгійської породи п’єтрена, яких відрізняла легка голова, гармонійне тіло, розвинена мускулатура окостів і лопаток, широка спина. Інакше кажучи, смачні красені! Але вони були не єдиними татами. Участь у селекції взяв і згаданий данець ландрас – біла еластична шкіра, довгий тулуб. А також тварини уессекс-седдлбекської породи, у яких на міцному скелеті розміщувалися масивні шари м’яса. Таким чином, щоби вийшла полтавська м’ясна свиня, схрещувалися п’ять порід!
Максимальна ефективність – на батьківщині
Полтавська м’ясна порода створювалась упродовж 26 років. І в 1992 році на нашій планеті впевнено влаштувалася нова порода свиней. Якою ж вийшла довгоочікувана тварина? Як написано в підручнику “Товарознавство м’яса” 2011 року, ці істоти білої масті мають довге тіло, м’язисті плечі та сильну грудь. Деякі особини важать понад три центнери, причому перші 100 кілограмів вони набирають приблизно за 200 днів, а середньодобовий приріст – близько 800 грамів. З такими показниками можна і на змаганнях з бодібілдингу виступати! Правда м’яса, яке можна вживати в їжу, виходить трохи менше – десь 60 відсотків від туші, а товщина шпику на ребрах – 22-28 міліметрів.
Полтавська м’ясна порода має й інші переваги. Наприклад, свинки не дуже розбірливі в їжі, зовсім не гурмани, і можуть із задоволенням поглинати найдешевший корм та їстівні відходи з кухні. Вони відносно легко витерплюють стреси, успішно борються із хворобами і дуже плідні. Експерти кажуть, що у цих тварин один істотний недолік – максимальної ваги вони досягають лише на батьківщині, тобто в Україні. До того ж на чужині їх продуктивність знижується, наприклад, через різко холодний або занадто спекотний клімат.
Червона з білим поясом
Полтавська м’ясна порода – не єдиний результат роботи Інституту свинарства. Ще тут виведено три внутрішньопородні типи свиней на основі великої білої породи, українська порода з трьома внутрішньопородними типами (центральний полтавський, харківський та асканійський), а також червона білопояса порода.
Останній різновид особливо цікавий. Після кількох років наполегливої праці вчені подарували людству нову породу з приємним зовнішнім виглядом та чудовим м’ясом. Червона білопояса свиня популярна не лише в Україні, а й в інших країнах. Це тварина червоної масті з білим поясом навколо лопаток. Вона з’явилась після схрещування свиней полтавського м’ясного типу, датської породи ландрас, шотландської гемпшир та американської дюрок. Червоні білопоясі свині порівняно великі, із пропорційним тілом. Маса кнурів близько 316 кг, довжина – 184 см, товщина шпику – 25 мм.
Тварини мають прекрасний імунітет, у дорослому віці добре переносять зниження температури повітря до +5°С, легко обходяться без просторих вигулів і місць для купання. Вони хороші як для промислового виробництва м’яса, так і для присадибного утримання. Таку інформацію про червону білопоясу свиню розміщено на сайті Черкаської державної сільськогосподарської дослідної станції Національного наукового центру “Інститут землеробства”.
Щоб свиня повітря не псувала
Полтавськими дослідниками створено селекційно-технологічну систему виробництва свинини з використанням методів схрещування, гібридизації та штучного запліднення свиней. Відпрацьовано нові технології трансплантації ембріонів.
Академік Олексій Квасницький – автор методики пересадки запліднених яйцеклітин сільськогосподарських тварин. З його ініціативи у Полтаві було організовано лабораторію, в якій відбувалося штучне осіменіння свиней, розроблено нову технологію «машинного» вирощування поросят. 1950 року, вперше у світі, Квасницький зробив успішні трансплантації ембріонів у свиней, ці експерименти увійшли в історію розвитку біотехнологій.
А ще фахівці пропонують цікаві раціони для свиней та рецепти комбікормів. Наприклад, розробили екологічно орієнтовану систему годівлі задля зменшення викидів парникових газів – скоротили кількість протеїну на 15 відсотків у раціоні. При використанні такого корму з додаванням деяких амінокислот та мультиферментного комплексу можна на 8-11% знизити викиди азоту у навколишнє середовище.
У 2011 році сфера діяльності полтавських тваринників значно розширилася, адже до складу Інституту увійшли Полтавська державна сільськогосподарська станція та Полтавська дослідна станція Інституту ветеринарної медицини. З того часу розробляються методи захисту від паразитарних та деяких інфекційних хвороб свиней.
Слід зазначити, що вчені не тримають у секреті свої великі знання та надають консультації з питань селекції, відтворення стада, годівлі та утримання тварин, а також надають ветеринарну допомогу.
