Полтавщина – справжня скарбниця цікавинок, як то кажуть, на будь-який смак і колір. Тут є чому дивуватися, чим захоплюватися і, само собою, чим насолоджуватися. Тим, хто вже оглянув місто або просто вважає за краще проводити час далеко від шуму та суєти, повідомляє сайт poltava-name, варто побувати в колоритних куточках Полтавського регіону.
ТОП-5 колоритних сіл Полтавщини
Кожне село або селище міського типу під Полтавою має свою «родзинку» і заслуговує на увагу, але якщо часу не так багато, а хочеться побачити «краще з кращих», варто в першу чергу побувати у 5 найцікавіших і найбільш колоритних селах.
Диканька
Якщо не всі, то багато хто ще зі шкільних років пам’ятає веселу історію Миколи Васильовича Гоголя «Вечори на хуторі біля Диканьки». Фільм, знятий на основі цього твору нарівні з американською комедією «Сам вдома» або радянською «Іронія долі» супроводжує нас щозими напередодні новорічних свят і Різдва.
Селище міського типу Диканька знаходиться в 30 кілометрах від Полтави і може по праву вважатися справжньою збіркою історичних, казкових і просто красивих місць. При в’їзді в село стоїть арка, зведена в 1820 році на честь візиту царя Олександра I.
У селі знаходиться Бузковий гай, посаджений знаменитими Кочубеями, правда, оглядати його має сенс тільки навесні, коли кущі цвітуть. Поблизу розташувався мальовничий Пивоварський ставок, а за ним Калиновий гай. У Диканьці ростуть знамениті Кочубеївські дуби. Вважається, що в дуплі одного з них Мотря (вона ж Матрона) Кочубей залишала послання для свого коханого Гетьмана Мазепи (за сумісництвом її хрещеного батька). Доречі, що дерева досі живі і при певній підтримці зможуть радувати туристів ще не один десяток років.
У Миколаївському соборі (в підвалі під храмом) є фамільна усипальниця Кочубеїв. Вона відкрита для візитів, але оскільки швидко занепадає, цілком ймовірно, що її скоро закриють (так що відкладати візит до Диканьки точно не варто). До речі, сам храм ніби як побудований на тому самому місці, де мати М. В.Гоголя знайшла на пні лик Матері Божої (церкву назвали Миколаївською, а мама письменника Гоголя дала синові ім’я Микола).
Існує думка, що під Диканькою є мережа печер і підземних ходів. Це залишки стародавнього монастиря, який знаходився тут в XVI столітті. Правда, ні довести, ні спростувати наявність таких об’єктів під землею поки що ніхто не зміг.
Келеберда
Всі цікаві локації села знаходяться на березі річки Дніпро. Перш за все, це геологічна пам’ятка природи (вона так і називається «Келеберда») – утворення з рожевого граніту, вік якого перевалив за 3 мільярди років (площею 5 Га).
Також заслуговує на увагу Преображенська церква. Хоча вона й не старовинна, а сучасна (побудована в 2005 році), але цікава тим, що стоїть на тому місці, де німці форсували Дніпро під час Другої Світової Війни.
Село майже з усіх боків оточене водою, місцеві сушать, в’ялять і навіть коптять рибу, так що приїхавши в Келеберду, є всі шанси купити крафтові рибні ласощі.
Цікаво, що село з аналогічною назвою є і під Черкасами, правда, воно не таке давнє, як Келеберда Полтавської області, але його появу теж пов’язують із козаками.
Решетилівка
Решетилівка не так давно отримала статус міста, до цього вона вважалася селищем міського типу і прославилася, як «столиця вишивки та килимових справ». Саме тут зародилася відома далеко за межами України Полтавська вишивка білим по білому. Щоб більш детально ознайомитися з історією вишивального мистецтва, варто зазирнути у Всеукраїнський центр вишивки та килимарства. Експозицію можливо оглядати самому або приєднатися до однієї з екскурсійних груп (потік туристів в цьому центрі не вичерпується ніколи) і послухати гіда. Також чимало цікавого у Решетилівському краєзнавчому музеї
До речі, що точна дата заснування Решетилівки невідома, але перші згадки про неї зустрічаються в документах XVI століття. Відомо, що в XVII столітті тут звели фортецю, навколо якої стали активно розростатися поселення людей. Це дало поштовх до розвитку Решетилівки – села, що потім стало невеличким містечком Полтавщини.
Опішня
У трьох десятках кілометрів від Полтави розташовується всеукраїнська (та що там, всесвітня) столиця гончарної майстерності – село Опішня. Понад 300 років тому тут почав розвиватися гончарний промисел – цьому сприяли місцеві поклади глини і піску.
Щоб зберегти національну спадщину, в 1986 році створили Державний музей-заповідник українського гончарного промислу, до якого увійшли бібліотека, дослідницький центр, галерея скульптур, видавництво і кілька вузькопрофільних музеїв.
Тут же є музей-садиба А. Селюченко – автора та засновниці українських глиняних іграшок. Щоб прогулятися по території музейного комплексу, не вистачить одного дня, тут занадто багато цікавинок.
Яківці
Адміністративно Яківці вважаються частиною міста, але не так давно вони були селом, що примикало до Київського району Полтави. Селище (а сьогодні мікрорайон) засноване в кінці XVII століття, воно було власністю полковника Герцика, а після його смерті дісталось у спадок його дружині і синові.
У Яківцях знаходиться могила Скліфосовського – видатного вченого і хірурга. Тут же був маєток його дружини, в якому Скліфосовський жив останні кілька років перед смертю.
Яківці відомі музеєм історії Полтавської битви, пам’ятником шведам від росіян і, звичайно ж, Самсонівською Церквою, що є пам’яткою архітектури XIX століття.
Практично в кожному куточку Полтавщини, в кожному її населеному пункті є своя «родзинка» і власні історії, які неодмінно варто почути. Оглянувши п’ятірку вищеописаних сіл, не варто на цьому зупиняти своє знайомство з регіоном.