Меморіальний комплекс солдатської слави

Меморіальний комплекс Солдатської Слави — 22-метровий штик над колишнім кладовищем

Це не парк відпочинку, і сприймати його як парк було б помилкою: перед вами меморіал і водночас діюче місце поховання, розгорнуте на пʼяти гектарах парку імені Івана Котляревського — там, де до середини XX століття було Всіхсвятське міське кладовище, а в 1941–1943 роках діяв нацистський концтабір. Комплекс відкрили 1969 року. Його домінанта — гранітний обеліск заввишки двадцять два метри у формі солдатського штика, поряд — шестиметрова постать воїна зі щитом, а біля підніжжя горить Вічний вогонь. У межах комплексу — сімнадцять братських могил, у яких спочивають останки майже чотирьохсот воїнів, партизанів і закатованих цивільних. Сюди приходять не гуляти, а вшановувати.

Родзинки

• Обеліск-штик заввишки 22 метри — гранітна тригранна стела з написом «Слава героїв безсмертна», задумана як солдатський багнет; це найвища меморіальна вертикаль Полтави, помітна з кількох кварталів.
• Шестиметрова фігура воїна — скульптура солдата зі щитом, поставлена так, ніби він охороняє спокій похованих; масштаб постаті свідомо витриманий утричі більшим за людський зріст.
• Вічний вогонь із Києва — його запалили в день відкриття комплексу від факела, привезеного з могили Невідомого солдата в столиці; вогонь запалював двічі Герой Радянського Союзу генерал-полковник Олександр Родимцев.
• Сімнадцять братських могил — у них поховано близько 394 воїнів, партизанів і жертв нацизму, а поруч є й індивідуальні поховання учасників руху опору.
• Могила Івана Котляревського за кілька десятків кроків — надгробок 1838 року, за яким і названо парк: перший цегляний памʼятник тут звів 1839-го друг поета, полтавський учитель Степан Стеблін-Камінський, а нинішній чотиригранний обеліск із сірого граніту поставили 1898 року, до сторіччя виходу «Енеїди».
• Каплиця Пантелеймона Цілителя — споруджена 1999 року, вона змінила характер місця: поруч із радянським монументальним ансамблем зʼявився знак поминальної, а не парадної памʼяті.

Що всередині

Комплекс вирішений як осьова композиція: широкий підхід, майданчик із Вічним вогнем, обеліск і скульптура воїна, а навколо — поховальне поле, яке з роками вросло в парковий масив тополь, кленів і ялини колючої. Меморіал не має огорожі й відділений від решти парку лише плануванням, тож перехід від прогулянкової алеї до поховальної зони відбувається непомітно — про це варто памʼятати заздалегідь.

• гранітний обеліск-штик із меморіальним написом — головна вертикаль ансамблю;
• скульптура воїна зі щитом заввишки шість метрів;
• майданчик Вічного вогню, куди покладають квіти в памʼятні дати;
• сімнадцять братських могил і окремі поховання учасників опору;
• могила Івана Котляревського з обеліском 1898 року та каплиця Пантелеймона Цілителя 1999-го;
• паркові алеї на пʼяти гектарах — тополі, клени, ялина колюча, а також велодоріжка й зона для воркауту, облаштовані під час реконструкції парку.

Чим зайнятися і для кого

• Полтавцям у памʼятні дати — місце офіційних і приватних вшанувань: сюди традиційно покладають квіти в дні памʼяті.
• Школярам і студентам — навчальна точка з подвійним дном: тут можна говорити і про долі похованих, і про те, як радянська монументальна пропаганда будувала свої меседжі.
• Дослідникам міської історії — рідкісний випадок, коли на одному пʼятачку читаються чотири шари: міське кладовище XIX століття, могила класика української літератури, концтабір часів окупації та монумент 1969 року.
• Родичам похованих — комплекс лишається діючим місцем поховання, і догляд за могилами тут не декоративний.
• Мешканцям сусідніх кварталів — паркова частина навколо меморіалу працює як звичайна зелена зона з алеями, велодоріжкою й воркаут-майданчиком.
• Тим, хто цікавиться архітектурою — ансамбль створив авторський колектив на чолі зі скульптором Е. Кунцевичем і архітекторами І. Мезенцевим, Г. Кислим та Левом Вайнгортом, багаторічним головним архітектором Полтави.

Як дістатися і практичне

Меморіал розташований у південній частині центральної Полтави, у парку імені Івана Котляревського, поруч зі школою № 27 — це найпростіший орієнтир для водіїв таксі й перехожих. Сюди можна дійти пішки з історичного центру приблизно за чверть години або доїхати міськими автобусними й тролейбусними маршрутами, що прямують із центру в південні квартали. Вхід вільний, огорожі немає, територія відкрита цілодобово, Вічний вогонь горить постійно. На огляд самого меморіалу достатньо 20–30 хвилин, разом із могилою Котляревського, каплицею і прогулянкою парком — годину-півтори. Через воєнний стан у місті діють комендантська година й обмеження на масові заходи, тож офіційні церемонії тут проводять у скороченому форматі; сам меморіал укриттям не є — найближчі захисні споруди розташовані в громадських будівлях поруч. Памʼятайте, що це поховальна територія: тут не місце для пікніків, гучної музики чи фотосесій із реквізитом.

Коли відвідати

Навесні комплекс виглядає найконтрастніше: гранітна вертикаль обеліска проти молодої зелені тополь, а біля вогню зʼявляються перші квіти памʼятних дат — у травні тут завжди людно. Улітку парк дає щільну тінь, і меморіал зазвичай порожній: найкращий час для тихого, зосередженого візиту — раннє ранкове світло, коли на майданчику нікого. Осінь — найсильніший сезон емоційно: опале листя лягає на плити братських могил, і місце читається саме як цвинтар, яким воно є за суттю. Взимку, коли парк оголюється, Вічний вогонь стає єдиною теплою точкою в усьому ансамблі, а обеліск на тлі сірого неба виглядає рівно так, як його задумували автори, — як штик.

Цікаво знати

Історія цього місця складніша, ніж здається з першого погляду на радянський монумент. Спершу тут було Всіхсвятське міське кладовище, яке з розростанням Полтави опинилося майже в центрі. 1838 року на ньому поховали Івана Котляревського — автора «Енеїди», зачинателя нової української літератури; наступного року його друг, полтавський учитель Степан Стеблін-Камінський, власним коштом звів над могилою цегляний надгробок, а 1898-го, до сторіччя першого видання «Енеїди», тут поставили чотиригранний обеліск із сірого граніту на фігурному постаменті, виконаний за малюнком художника Волкова. У 1936 році на території колишнього кладовища заклали парк площею близько пʼяти гектарів, назвавши його іменем Котляревського. Найтемніша сторінка припала на 1941–1943 роки: під час нацистської окупації на території кладовища й розміщеного тут концтабору було закатовано понад три з половиною тисячі людей. Саме на цьому фундаменті 1969 року й постав Меморіальний комплекс Солдатської Слави: тригранний гранітний обеліск заввишки двадцять два метри у формі солдатського штика з написом «Слава героїв безсмертна», шестиметрова фігура воїна зі щитом і Вічний вогонь, запалений від київського факела двічі Героєм Радянського Союзу генерал-полковником Олександром Родимцевим. Авторський колектив — скульптор Е. Кунцевич та архітектори І. Мезенцев, Г. Кислий і Лев Вайнгорт. У комплексі налічують сімнадцять братських могил, у яких спочивають близько 394 воїнів, партизанів і жертв нацизму. Парку 1970 року надали статус памʼятки садово-паркового мистецтва місцевого значення; його переоформлювали 1972 і 1984 років, а нинішній балансоутримувач — комунальне підприємство «Декоративні культури». 1999 року поруч звели каплицю Пантелеймона Цілителя. Меморіал не раз ставав предметом суспільної дискусії: 2022 року в Полтаві зареєстрували електронну петицію проти витрат на газ для двох міських Вічних вогнів — її автор Сергій Антоненко посилався на закладені в бюджеті 1,2 мільйона гривень і на енергетичну ситуацію в країні, тодішній міський голова Олександр Мамай відповів, що вогонь горітиме. Триває й ширша розмова про те, як розрізняти вшанування загиблих і радянську пропаганду, вбудовану в мову цього ансамблю, — питання, яке місто досі для себе вирішує.

Поради відвідувачу

• Памʼятайте, що ви на кладовищі: тримайтеся тихо, не сідайте на плити братських могил і не влаштовуйте пікніків у меморіальній зоні — для відпочинку є паркові алеї.
• Якщо йдете з квітами, найдоречніше покласти їх на майданчику Вічного вогню або біля плит із іменами; штучні композиції в поховальній зоні краще не залишати.
• Плануйте маршрут так, щоб охопити й могилу Котляревського з каплицею: без цієї частини комплекс читається лише як радянський монумент, а не як тришарова історія міста.

Питання й відповіді

Це парк чи меморіал? Це меморіальний комплекс і водночас поховальна територія, розташована в парку імені Івана Котляревського. Паркова частина навколо працює як зелена зона, але сам ансамбль — місце памʼяті, а не відпочинку.

Коли створили комплекс і хто його автори? Комплекс відкрили 1969 року. Його створили скульптор Е. Кунцевич та архітектори І. Мезенцев, Г. Кислий і Лев Вайнгорт.

Яка висота обеліска? Двадцять два метри. Це тригранна гранітна стела у формі солдатського штика з написом «Слава героїв безсмертна»; поряд стоїть шестиметрова скульптура воїна зі щитом.

Скільки тут поховань? Сімнадцять братських могил, у яких спочивають близько 394 воїнів, партизанів і жертв нацизму, а також окремі індивідуальні поховання учасників руху опору.

Звідки взявся Вічний вогонь? Його запалили в день відкриття меморіалу від факела, привезеного з могили Невідомого солдата в Києві; вогонь запалював двічі Герой Радянського Союзу генерал-полковник Олександр Родимцев.

Що тут було до меморіалу? Всіхсвятське міське кладовище, на якому 1838 року поховали Івана Котляревського. 1936 року на його місці заклали парк, а в 1941–1943 роках на території кладовища й концтабору нацисти закатували понад 3,5 тисячі людей.

Чи можна тут гуляти з дітьми й собаками? Прогулянка парковими алеями цілком доречна, але в самій меморіальній зоні слід поводитися як на кладовищі: собаку тримати на повідку, не випускати дітей бігати між плитами, не влаштовувати ігор.

Скільки часу закладати на відвідини? На меморіал — 20–30 хвилин. Разом із могилою Котляревського, каплицею Пантелеймона Цілителя й прогулянкою парком — годину-півтори.