Полтавський парк — це цінна наукова, історична та естетична пам’ятка всієї Полтавщини. Це найдоступніше місце для відпочинку всіх охочих. До того ж тут відбувається багато заходів — майстер-класи, тематичні пікніки, змагання, конкурси та художні виставки. Для того, щоб далі мати можливість бачити неймовірно природу та користуватися її благами, ми повинні вивчати це місце та знати як з ним правильно взаємодіяти. Далі на poltava-name.
Чим особливий полтавський дендрологічний парк
Полтавський дендропарк або відомий за назву полтавський міський парк має найбагатшу за видовим складом дендрофлору серед пам’яток парків-пам’яток садово-паркового мистецтва Полтавщини. Всього тут росте 243 види кущів, дерев, трав та квітів. Вони збиралися по всій Україні під керівництвом фахівчині зеленого будівництва Яніни Яценко.
В основу проєкту створення парку, який розробив головний архітектор Лев Вайнгорт, була покладена концепція ландшафтного парку з дендрологічним ухилом на території балки з пагорбом різної експозиції, яром і прилеглою природною дібровою. Всього 124,5 га. Його видовий склад був сформований упродовж 1962 — 1966 років, а наступні десятиліття майже не поповнювався.
Парк прикрашає каскад із 4 ставків. До того ж він слугує науковою базою для Полтавської політехніки імені Юрія Кондратюка, Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка, Полтавської державної аграрної академії, міських коледжів та шкіл.
Історія парку
Під час Полтавської битви ця територія була густою незайманою дібровою. Під час Другої світової війни зелений масив був вирубаний німецько-фашиськими загарбниками. Розбудова парку почалася лише у 1962 році. У березні 1963 року парк було включено до списку ботанічних садів і дендропарків України. За його відбудову та збереження понад 40 років боролися Яніна Яківна Яценко.
У 1964 році постановою ради міністрів УРСР пар парк було зарахована до списку 9 показових парків України. Згодом він був відзначений срібною медаллю ВДНГ СРСР “Раціональне озеленення — елемент комплексного благоустрою міста”, за відтворення історичного ландшафту та високий рівень утримання парку. У 1977 році парк отримує статус в парку-пам’ятки садово-паркового мистецтва республіканського значення. А у 1990 році — державного значення.
Деякі форми і породи, які були зафіксовані в парку на 1990 рік у ХХІ столітті зникли, так із 400 видів лишилося 243 різноманітних дерев та чагарників.
З отриманням Україною незалежності парк залишився без нагляду. Внаслідок невдалого господарювання відбулося засмічення парку містянами, автомобілі знищили грунт та рідкісні рослини. А машинами завозилися будівельні та інше сміття, перетворюючи дивовижні пейзажі на стихійні сміттєзвалища. І лише у 2012 році, коли проходило відзначення 50-річчя від дня заснування території, відбулося відновлення фінансування штату робітників, роботи з реставрації і догляду за рослинами. Пройшла розчистка, вирубування самосіву, проріджування рослин. Тоді парк знову отримав вигляд привабливого туристичного об’єкта. Це сприяло тому, що парк внесено до складу рекреаційних зон Полтавської області, що об’єднує функції охорони навколишнього природного середовища, культури та туризму.
Вражаюче різноманіття форм та видів
Дендрологічний парк виконує і важливу науково-дослідницьку місію. Його можна вважати головним центром Полтавської області, на території якої проводиться науково-дослідна діяльність. Адже тут представлені різні природні ділянки: бузковий гай, українська діброва, далина між ставками, шведський ліс, лісостеп, північна балка, колекційна ділянка, ставки тощо.
Парк багатий водними джерелами, по усіх його балках течуть річки. А розкішний килим різнотрав’я в поєднанні з водою, заростями очерету, деревами різної форми і кольорів створюють мальовничий пейзаж.
Неподалік греблі другого ставка збудований двоповерховий дерев’яний будинок на місці колишньої дачі першого українського нейрохірурга Миколи Васильовича Скліфосовського. У його маєтку був промисловий сад, виноградникові плантації, тутові дерева, пасіка та хмільник. А неподалік розводили дуб, клен, ялини, березу, сосну, акацію. Тому це мальовниче місце назвали “Полтавської Швейцарією”.
Неподалік четвертого ставка можна побачити густий ялинник, групи модрин, а неподалік бузковий гай. Тут у 1963 році було висаджено близько 2000 кущів бузку 10 сортів німецької селекції. Дещо далі видно незвичайні блакитні ялини, та сосни Веймутова.
Серед цікавих дерев у парку є “верба Тараса”, яка була завезена з Київського ботанічного саду Академії наук України. Раніше ботаніки не знали про цей вид верби, тому назвали її “вербою Тараса”. За легендою, перебуваючи на засланні, Тарас Шевченко там побудував собі справжню українську хату, викопав криницю, в Оренбурзі на ринку знайшов вербовий кілок, який привіз і посадив біля криниці у своєму дворі. Так з’явився цей вид верби. Свого часу її власноруч до Полтави привезла Яніна Яценко з ботанічного саду у Києві.
В дендропарку можна побачити такі незвичні види дерев як спірея, кизил, форзиція, скумпія, каркас західний та інші.
Хто працював над розвитком парку
Насправді, якби не зусилля та ентузіазм небайдужих та науковців, які доклали безліч зусиль для збереження парку, держава б не звернула на нього належної уваги. Природний об’єкт зберігся завдяки праці Лева Вайнгорта, Яніни Яценко, Івана Сала, Якова Негруби, Сергія Федорівки, Ксенії Варв‘янської, Михайла Карпенка.
В північній частині парку на межі з селом Яківці розкинулася лісостепова зона парку, територією 5 га. Це невелика територія, засаджена кленом татарським і гостролистим. Вона перебуває в гарному стані, однак потребує прорідження.
Найкращою ділянкою парку визнаний арборетум, в 90-х роках та на початку 2000-х це була колекційна ділянка, на якій було понад 400 видів рослин, згодом втратила таке значення, але є досі однією з найкращих.
Однак є частини парку, які були знищені назавжди. Ділянка “лісок” проіснувала до 1942 року, тоді була вирубана, але не викорчувана, тож деякі дуби проросли. З часом тут з’явилися клени, ясени та липи, які виросли самосівом.
Як покращити заповідну територію
Дендропарк має важливе значення для містян. Він дає поштовх для відродження та розвитку традиційної культури. До того ж мешканці міста мають змогу побачити справжні природоохоронні зони та єднатися з природою. Дендропарк репрезентує місто і приваблює мешканців та туристів.
З одного боку дендропарк межує із житловою забудовою та сміттєзвалищем. І струмки які впадають в нього далі засмічують копанку і ставок. Оскільки це найдоступніша зона відпочинку для полтавців, вони завдають їй шкоди, якщо користується неправильно. Тут проводяться самовільні рубки, випас худоби, несанкціоновані вогнища та неконтрольована заготівля лікарських рослин і сінокосіння.
Для подальшого розвитку парку необхідно здійснити розчистку окремих ділянок, насамперед оновити їх композиції з декоративними формами кущів. До того ж багато науковців звертають увагу, що з метою збереження заповідника доцільно в перспективі провести зонування території, визначивши зону заповідну, постійної і регульованої рекреації, здійснювати активну природоохоронну пропаганду — екскурсії, акції, путівники, буклети тощо.