“Буває, люди викидають тварину як річ чи як сміття…”: Про перипетії зооволонтерства та право кожного чотирилапого на достойне життя

Зооволонтерка Юлія Голубенко з Машівської громади з дитинства душі у тваринах не чаїть. Любов до братів наших менших вона успадкувала від батьків. Змалку її постійно оточували коти, собаки і купа іншої домашньої живності. Своїх тварин у родині турботливо доглядали, а від покинутих-підкинутих теж зроду не відмовлялися.

Юлія виросла, а з нею разом ще більше виросла її любов і прихильність до всього живого. Уже шість років як вона займається зооволонтерством у рідній Машівській ОТГ. За цей час вона на власному досвіді вивчила найтонші нюанси цієї роботи, не раз втрачала ентузіазм і знову вперто продовжувала боротися за кожне котяче і собаче життя,  зробила ну дуже багато добрих справ, врятувала чимало чотирилапих життів і не проти поділитися досвідом для сайту poltava-name.

У кожного чотирилапого має бути шанс на життя 

“Основна мета моєї діяльності —  зменшити кількість безпритульних тварин на вулицях рідної громади. Намагаюся вплинути на те, щоб у наших людей змінився менталітет, зросло відчуття відповідальності за тварин. У цій справі мають згуртуватися влада, волонтери і звичайні люди. На часі й прийняття відповідних законів та жорсткіших покарань за людську безвідповідальність і злодіяння, і активна робота зоозахисників, а головне — бажання простих людей змінити ситуацію”, — починає розповідь волонтерка.

За словами Юлії, безпритульні тварини потрапляють на вулиці кількома шляхами. Дуже рідко це загублені собаки чи коти. А найчастіше люди їх самі викидають на вулицю чи намагаються комусь підкинути. А ще такі тварини постійно безконтрольно плодяться і множаться. Ситуацію кардинально може змінити стерилізація. Місцева влада має на це зважати, відповідально ставитися до цього процесу і максимально ефективно його здійснювати.

“Адже лише в центрі Машівки можна зустріти до 30 бездомних собак. Чимало їх і на околицях, і кількість таких тварин постійно зростає, — веде далі волонтерка. — У нашого населення особливий менталітет. Люди вважають вартість стерилізації просто непідйомною (за кішку — 550 грн., а за собаку до 10 кілограмів — 600-700 грн.). А коли ці тварини приводять до десяти і більше цуценят, тоді люди б’ють на сполох і несуть ці виводки до волонтерів. Мовляв, зробіть же щось!”. 

Їй справді часто дзвонять із проханнями про допомогу. Нерідко розповідають, що тварини потрапили в якусь халепу, скидають фото. Юлія швидко намагається оцінити ситуацію ще по фотографіях та зі слів очевидців і максимально оперативно прибути на місце. Далі — огляд тварини нею і ветеринаром, призначення при необхідності лікування, приведення зовнішнього вигляду собаки чи кота в належний стан, перетримка і спроби прилаштування. У кожного чотирилапого має бути шанс на життя, навіть якщо ціною цьому ампутація чи інша операція. 

Більшість заходів зооволонтерка здійснює за власні кошти, часто підтримують і полтавські волонтери, періодично допомагають небайдужі люди та друзі, але постійної команди людей, які в день і вночі здатні прийти тварині на допомогу, досі сформувати, на жаль, не вдалося. 

Без любові до тварин зооволонтерства не вийде

Фото: зооволонтерка Юлія і її Річард.

Офіційних притулків у Полтаві для тварин немає. На державному забезпеченні функціонує відділ регулювання чисельності безпритульних тварин КТП-1628 (тимчасовий пункт перетримки), але там тварини знаходяться лише на перетримці, при карантині, під час стерилізації, чіпування, вакцинації і т.п. Окремі відчайдухи-волонтери за власні кошти у своїх оселях утримують так звані притулки домашнього типу. Вони тримаються лише на фінансуванні самих волонтерів і небайдужих благодійників, які придбають тваринам харчі, ліки, підстилку, будматеріали для вольєрів… Тримати десятки тварин (є факти навіть до 70-ти) — це надзвичайно важка праця. І собак та котів таким співчутливим людям підкидають чи не щодня…

У самої Юлії за весь час волонтерства вдома на перетримці одночасно було максимум четверо собак. Мовляв, дякувати Богу, має вдачу швидко їх прилаштовувати. Каже, якби жила в приватному секторі, набралася б і сама бездомних чотирилапих на повну. Хоч тримає і двох своїх — французького бульдога Річарда та безпородну Матільду, яка “вперто приблудилася”. Обидві собаки і власна кішка Оля стерилізовані. 

Волонтерка постійно підгодовує собак на околиці біля залізнодорожньої станції.

“Люди обурюються нерідко. Кажуть, волонтери годують собак і вони вештаються вулицями. Від такого нерозуміння часто руки опускаються. Але ж якщо не годуватимемо, тварини підуть шукати їжу по ваших дворах, курниках… Ви тут “копайте глибше”. Стерилізуйте домашніх тварин, не викидайте їх на вулиці і проблема зникне. Диких тварин взагалі дуже важко відловлювати, а потім намагатися прилаштувати”, — каже співрозмовниця.

Тим, хто все таки планує стати на важкий шлях зооволонтерства, Юлія радить пам’ятати, що нічого не вийде, якщо не мати величезної любові до тварин. А ще варто бути готовим витрачати на це море власного часу, нерідко навіть коштів, бути готовим до людської невдячності, необгрунтованих претензійних дзвінків… Люди ж є різні… 

“…подумаю про зроблений об’єм роботи і ейфорія на душі не передати яка!”

“Буває, люди викидають тварину як річ чи як сміття… А буває, життя не уявляють без тварини. Пригадую як на території Машівської лікарні вівчарка втрапила в біду. Шість днів просиділа у ямі закинутої будівлі. Голодна, спрагла, в холодну пору. Стареньке подружжя пенсіонерів, яке не користувалося інтернетом, тужило за нею страшне. Яке було щастя неймовірне, коли ми знайшли, дістали вночі з ліхтарями і віддали бабусі з дідусем цю собаку… Я словами передати не зможу”, — згадує волонтерка.

Фото: врятований після ДТП безпритульний песик Біляш, нині домашній улюбленець.

Днями Юлія врятувала собаку-приблуду Джека, зарослу-заплутану “колунами”, яка ще й потерпала від остюків і червів на лапах. Її за 30 кілометрів доставили до Карлівки, де грумер тварину три години стригла. Тепер ця товариська собака має родину, там її цілують і дуже плакали, коли тварина знову без дозволу подалася гуляти й мало не загубилася. Коли “шевелюра” відросте, вона може виявитися навіть породистою, та це для господарів не особливо важливо. 

Фото: врятований Джек, якого грумер стригла три години і якого зараз лікують.

Було, зооволонтерка та ще чимало небайдужих врятували собаку Біляша після аварії. Щоб його поставити на ноги, волонтери зібрали 7 тисяч гривень. А було, навіть до суду позивалася на нерадивих господарів, чий пес бійцівської породи,  перебуваючи на постійному безконтрольному вигулі, одного разу ледь не загриз до смерті собаку власниці-пенсіонерки. Тварина вижила після кількох операцій і стала на ноги. На це знадобилося більше 10 тисяч гривень, допомогу було зібрано завдяки полтавській волонтерці. Юлія досі згадує, як усі готувалися до новорічних свят, а вона вагітна бігала до лікарні провідувати врятовану тварину…

Фото: Собаки та коти після стерилізації (лише за один тиждень завдяки Юлії і її колегам-волонтерам було стерилізовано 10 собак і 15 котів). 

Та й зараз, вже з малим синочком Глєбом на руках, жодного заклику на допомогу Юлія не проігнорує. “Днями простерилізувала 10 собак, 15 котів. Сяду, зітхну, подумаю про об’єм зробленої роботи і ейфорія на душі не передати яка! Бо не будуть не прогнозоване потомство на вулиці люди копати ногами, не жбурлятимуть камінням у нього, не труїтимуть. Не голодуватимуть ці собачата й кошенята, в аварії не втраплять…”.

Завдяки зооволонтерці вже простерилізовані та прилаштовані до відповідальних господарів сотні котів і собак, деяким тваринам буквально врятовані життя. І як би не було складно, Юлія не планує спинятися…

Get in Touch

.