Зооволонтерка Юлія Голубенко з Машівської громади з дитинства душі у тваринах не чаїть. Любов до братів наших менших вона успадкувала від батьків. Змалку її постійно оточували коти, собаки і купа іншої домашньої живності. Своїх тварин у родині турботливо доглядали, а від покинутих-підкинутих теж зроду не відмовлялися.
Юлія виросла, а з нею разом ще більше виросла її любов і прихильність до всього живого. Уже шість років як вона займається зооволонтерством у рідній Машівській ОТГ. За цей час вона на власному досвіді вивчила найтонші нюанси цієї роботи, не раз втрачала ентузіазм і знову вперто продовжувала боротися за кожне котяче і собаче життя, зробила ну дуже багато добрих справ, врятувала чимало чотирилапих життів і не проти поділитися досвідом для сайту poltava-name.
У кожного чотирилапого має бути шанс на життя
“Основна мета моєї діяльності — зменшити кількість безпритульних тварин на вулицях рідної громади. Намагаюся вплинути на те, щоб у наших людей змінився менталітет, зросло відчуття відповідальності за тварин. У цій справі мають згуртуватися влада, волонтери і звичайні люди. На часі й прийняття відповідних законів та жорсткіших покарань за людську безвідповідальність і злодіяння, і активна робота зоозахисників, а головне — бажання простих людей змінити ситуацію”, — починає розповідь волонтерка.
За словами Юлії, безпритульні тварини потрапляють на вулиці кількома шляхами. Дуже рідко це загублені собаки чи коти. А найчастіше люди їх самі викидають на вулицю чи намагаються комусь підкинути. А ще такі тварини постійно безконтрольно плодяться і множаться. Ситуацію кардинально може змінити стерилізація. Місцева влада має на це зважати, відповідально ставитися до цього процесу і максимально ефективно його здійснювати.
“Адже лише в центрі Машівки можна зустріти до 30 бездомних собак. Чимало їх і на околицях, і кількість таких тварин постійно зростає, — веде далі волонтерка. — У нашого населення особливий менталітет. Люди вважають вартість стерилізації просто непідйомною (за кішку — 550 грн., а за собаку до 10 кілограмів — 600-700 грн.). А коли ці тварини приводять до десяти і більше цуценят, тоді люди б’ють на сполох і несуть ці виводки до волонтерів. Мовляв, зробіть же щось!”.
Їй справді часто дзвонять із проханнями про допомогу. Нерідко розповідають, що тварини потрапили в якусь халепу, скидають фото. Юлія швидко намагається оцінити ситуацію ще по фотографіях та зі слів очевидців і максимально оперативно прибути на місце. Далі — огляд тварини нею і ветеринаром, призначення при необхідності лікування, приведення зовнішнього вигляду собаки чи кота в належний стан, перетримка і спроби прилаштування. У кожного чотирилапого має бути шанс на життя, навіть якщо ціною цьому ампутація чи інша операція.
Більшість заходів зооволонтерка здійснює за власні кошти, часто підтримують і полтавські волонтери, періодично допомагають небайдужі люди та друзі, але постійної команди людей, які в день і вночі здатні прийти тварині на допомогу, досі сформувати, на жаль, не вдалося.
Без любові до тварин зооволонтерства не вийде
Фото: зооволонтерка Юлія і її Річард.
Офіційних притулків у Полтаві для тварин немає. На державному забезпеченні функціонує відділ регулювання чисельності безпритульних тварин КТП-1628 (тимчасовий пункт перетримки), але там тварини знаходяться лише на перетримці, при карантині, під час стерилізації, чіпування, вакцинації і т.п. Окремі відчайдухи-волонтери за власні кошти у своїх оселях утримують так звані притулки домашнього типу. Вони тримаються лише на фінансуванні самих волонтерів і небайдужих благодійників, які придбають тваринам харчі, ліки, підстилку, будматеріали для вольєрів… Тримати десятки тварин (є факти навіть до 70-ти) — це надзвичайно важка праця. І собак та котів таким співчутливим людям підкидають чи не щодня…
У самої Юлії за весь час волонтерства вдома на перетримці одночасно було максимум четверо собак. Мовляв, дякувати Богу, має вдачу швидко їх прилаштовувати. Каже, якби жила в приватному секторі, набралася б і сама бездомних чотирилапих на повну. Хоч тримає і двох своїх — французького бульдога Річарда та безпородну Матільду, яка “вперто приблудилася”. Обидві собаки і власна кішка Оля стерилізовані.
Волонтерка постійно підгодовує собак на околиці біля залізнодорожньої станції.
“Люди обурюються нерідко. Кажуть, волонтери годують собак і вони вештаються вулицями. Від такого нерозуміння часто руки опускаються. Але ж якщо не годуватимемо, тварини підуть шукати їжу по ваших дворах, курниках… Ви тут “копайте глибше”. Стерилізуйте домашніх тварин, не викидайте їх на вулиці і проблема зникне. Диких тварин взагалі дуже важко відловлювати, а потім намагатися прилаштувати”, — каже співрозмовниця.
Тим, хто все таки планує стати на важкий шлях зооволонтерства, Юлія радить пам’ятати, що нічого не вийде, якщо не мати величезної любові до тварин. А ще варто бути готовим витрачати на це море власного часу, нерідко навіть коштів, бути готовим до людської невдячності, необгрунтованих претензійних дзвінків… Люди ж є різні…
“…подумаю про зроблений об’єм роботи і ейфорія на душі не передати яка!”
“Буває, люди викидають тварину як річ чи як сміття… А буває, життя не уявляють без тварини. Пригадую як на території Машівської лікарні вівчарка втрапила в біду. Шість днів просиділа у ямі закинутої будівлі. Голодна, спрагла, в холодну пору. Стареньке подружжя пенсіонерів, яке не користувалося інтернетом, тужило за нею страшне. Яке було щастя неймовірне, коли ми знайшли, дістали вночі з ліхтарями і віддали бабусі з дідусем цю собаку… Я словами передати не зможу”, — згадує волонтерка.
Днями Юлія врятувала собаку-приблуду Джека, зарослу-заплутану “колунами”, яка ще й потерпала від остюків і червів на лапах. Її за 30 кілометрів доставили до Карлівки, де грумер тварину три години стригла. Тепер ця товариська собака має родину, там її цілують і дуже плакали, коли тварина знову без дозволу подалася гуляти й мало не загубилася. Коли “шевелюра” відросте, вона може виявитися навіть породистою, та це для господарів не особливо важливо.
Було, зооволонтерка та ще чимало небайдужих врятували собаку Біляша після аварії. Щоб його поставити на ноги, волонтери зібрали 7 тисяч гривень. А було, навіть до суду позивалася на нерадивих господарів, чий пес бійцівської породи, перебуваючи на постійному безконтрольному вигулі, одного разу ледь не загриз до смерті собаку власниці-пенсіонерки. Тварина вижила після кількох операцій і стала на ноги. На це знадобилося більше 10 тисяч гривень, допомогу було зібрано завдяки полтавській волонтерці. Юлія досі згадує, як усі готувалися до новорічних свят, а вона вагітна бігала до лікарні провідувати врятовану тварину…
Та й зараз, вже з малим синочком Глєбом на руках, жодного заклику на допомогу Юлія не проігнорує. “Днями простерилізувала 10 собак, 15 котів. Сяду, зітхну, подумаю про об’єм зробленої роботи і ейфорія на душі не передати яка! Бо не будуть не прогнозоване потомство на вулиці люди копати ногами, не жбурлятимуть камінням у нього, не труїтимуть. Не голодуватимуть ці собачата й кошенята, в аварії не втраплять…”.
Завдяки зооволонтерці вже простерилізовані та прилаштовані до відповідальних господарів сотні котів і собак, деяким тваринам буквально врятовані життя. І як би не було складно, Юлія не планує спинятися…