Дуб-старожил — і біль, і гордість Решетилівської громади

На мапі найстаріших дерев України за останніми даними розташовані  близько 400 рослин, які можуть називатися найповажнішими деревами-старожилами. Існує навіть спеціальна карта, згідно якої зокрема на Полтавщині теж є дерева з віковою історією, одних дубів лише до 50-ти

Так, одне із цих унікальних дерев Полтавської області можна знайти на інтерактивній онлайн-карті старих дерев України “Візіком”. Або просто приїхати і розшукати на території Решетилівської громади, а саме її Новомихайлівського старостату. Це правічне дерево, цей велетень-дуб — гордість і біль громади водночас. Чому ж так? Далі у нашому матеріалі на сайті poltava-name.

Останній “мешканець” Шарлаїв

Дуб Черещатий Шарлаївський — ботанічна пам’ятка природи місцевого значення природно-заповідного фонду України.  За даними вищезгаданої мапи, дереву більше 600 років (хоч за іншими джерелами вікові показники на кілька століть скромніші). А  його обхват максимально становив 6,15 метра та висота до 25 метрів. На 2019 рік, за даними полтавських дослідників, діаметр крони становив до 20 метрів, а діаметр стовбура зменшився до близько 2 метрів, бо того року дерево зазнало дуже значного руйнування. Коли спостерігати дуб дещо навіддалі, здається, що він має не дуже широкий стовбур. Але “секрет” велетня у тому, що найтовстіша частина його стовбура притаїлася в урочищі і здаля не помітна. Хоч думки дослідників і тутешніх жителів щодо віку рослини різняться, але усі згідні, що велету таки не одна добряча сотня літ і він заслуговує на турботу і повагу.

Про дуб, який на Решетилівщині здавна називають шарлаївським, навіть існує легенда. Її переповідають старожили та описали у своєму дослідженні місцеві школярі-члени краєзнавчого гуртка “Літопис”. Згідно того, що сельчани переповідають, згаданий дуб — це все, що лишилося від зниклого тутешнього села Шарлаї (якщо не говорити, що на Решетилівщині і досі зустрічаються однозвучні прізвища). 

Тож останній “мешканець” Шарлаїв височіє в урочищі за 3 кілометри на південний-захід від села Нова Михайлівка Решетилівської громади, де століттями на правому березі річки Говтва Вільхова існувало чимале село Шарлаї. 

Кажуть, що 1709 року, під час Великої Північної війни, під крислатим шарлаївським дубом навіть відпочивав цар Петро І, знемагаючи від спеки і втоми. Милуючись деревом, він сам уявив себе величавим дубом і ніби відчув, що зміцнів у його тіні духом… Було це чи ні, достеменно невідомо, проте загальновизнаний факт, що 17 липня 1709 року Петро І на території, де нині розташована залізнична станція “Решетилівка” (тобто в селі Покровське Решетилівської міської територіальної громади Полтавської області), що за 5 кілометрів від згаданих Шарлаїв, підписав  законодавчий акт щодо управління Лівобережною Україною під назвою “Решетилівські статті”. Тут він нагородив і переможців військових баталій, а себе відзначиав аж двома чинами. 

Чи сидів Петро І під шарлаївським дубом?

Як кажуть історики краю, 19 липня імператор залишив Решетилівку і вирушив далі на Миргород. Склавши схему пересування війська, юні дослідники дійшли висновку, що оминути Шарлаї воно справді не могло… Тому посидіти під шарлаївським дубом Петро І таки мав нагоду.

 Історія каже, що саме в ті часи Петро І додумався невимовно образити Решетилівку, зазначивши, що  їй “не суждено бить градом никогда”. Але не так сталося, як недалекоглядному цареві гадалося. Минули століття і не так давно Решетилівка отримала статус міста і щороку стає все гарнішою і просунутішою, на зло всім нерадивим прогнозерам! Та це вже зовсім інша історія!

…Після жахливого голодомору 1932-1933 років село Шарлаї майже вимерло. А хто з місцевих вижив, змушений був переселитися до гурту в ближні села. І вже чимало літ, як шарлаївський дуб один-самотою височіє в рідному широкому степу, що колись був гамірним селом… Він терпить дошкульну спеку й холоди, витримує буйні грози і шалені вітри, а іноді — навіть посягання грішних рук людських на нього — святиню природи. Але найважче дереву стерпіти безжальний час… 

Роками для місцевих, насамперед для старожилів, дуб асоціюється з душею зниклого села. Переповідають, що в давнину до нього постійно приходила молодь, під дубом було улюблене місце для ігор і танців. Тут палили вогні на Івана Купала і святкували Зелену неділю. Деревом милувалися, з ним обіймалися і гріхом вважали завдати йому шкоду, кажуть тутешні люди. А коли після війни правління колгоспу вирішило спиляти дуб і пустити його на дошки, щоб відновлювати спалені ворогом хати, селяни колом обступили дерево і не дали його спиляти, ризикуючи потрапити владі в немилість.

Час і хвороби невмолимо забирають у дуба життя…

Але час, безжальний і невмолимий, забирає у дуба останнє, забирає лічені роки, а може навіть лічені дні майбутнього… Коли кілька років тому дуб утратив чималу частину, вона з тріском відкололася і прилинула до рідної шарлаївської землі у напрямку тепер ворожої нам Росії… Ніби застеріг велетень, під яким ймовірно сидів цар Петро І, що чекає нашу землю з того боку страшне лихо…

 Доля сакрального дерева завжди дуже турбує місцевого педагога-біолога Надію Срібну, яка відповідально очолювала діяльність гуртківців “Літопису”. Але просто надзвичайну роботу в напрямку порятунку дуба роками проводить нащадок роду шарлаїв Максим Шарлай. Чоловік залучає дослідників і вчених-екологів до порятунку дерева-символа. Завдяки його вболіванням до рослини-святині приїздили і фахівці-арбористи.

Максим роками б’є на сполох в усі дзвони, збирає кошти, щоб встановити унікальність дуба і “діагноз”, який його вбиває, та щоб втілити в життя план порятунку дерева хоча б на кілька літ. Завдяки чоловіку зроблено аналізи грунту довкола дуба, проведено чистку гнилизни і лікувальні заходи, кронування дерева, довкола стовбура було встановлено спеціальну сітку, щоб у чимале “поранене” після відлому дупло не потрапляло листя та гілля. Також Максим Шарлай вже подбав, щоб у правічного велетня підростали кілька дубочків-нащадків. Він вірить ученим, які стверджують, що дерева здатні передавати своїм “дітям” генетичну память…

Через розголос до унікального дерева приїздили і численні репортери. Сторінка дуба-пам’ятки природи місцевого значення є у Фейсбук, ролики про неї теж можна знайти в Інтернеті. А відео “Крик” на ютубі про те, як дуб повільно помирає, неможливо дивитися без прискореного серцебиття. 

Завдяки дослідженням зокрема було встановлено, що величезну шкоду дереву наносять гриби виду Трутовики та надмірна волога. А ще не обійшлося без рук людських…

Та велетень бореться… Один у полі виходить таки воїн… Тим паче, певно, дуб відчуває підтримку усім серцем відданого йому нащадка роду Шарлаїв, підтримку землі, за яку міцним корінням ухопився…  Фото до матеріалу надані Максимом Шарлаєм.

Get in Touch