Кременчук – місто з багатою історією, розташоване на берегах могутнього Дніпра. Однією з його найважливіших інженерних споруд є водоохоронна дамба, яка не лише захищає місто від повеней, але і є невіддільною частиною його ландшафту. Вона проходить уздовж Придніпровського парку – справжнього зеленого серця Кременчука. Цей парк – улюблене місце відпочинку мешканців, де поєднуються краса природи, історична спадщина та сучасні зони рекреації. Далі на poltava-name.
Дамба, побудована ще в ХІХ – на початку ХХ століття, стала свідком багатьох подій: повеней, воєн, соціальних змін. Її історія – це історія боротьби людини зі стихією, пошуку інженерних рішень і прагнення захистити рідне місто. Попри втрату частини функцій через регулювання річки, вона залишається символом стійкості та частиною культурної спадщини Кременчука.
Передумови будівництва: боротьба з повенями
Кременчук, заснований у XVI столітті, завжди був тісно пов’язаний із Дніпром. Річка давала життя місту, але й регулярно загрожувала катастрофічними повенями. Найбільші розливи фіксувалися в ХІХ – на початку ХХ століття, коли вода затоплювала цілі квартали, руйнуючи будинки та інфраструктуру.
Перші спроби укріплення берегів почалися ще в 1820-х роках. У 1828 році військові топографи дослідили берегову лінію, визначивши найбільш вразливі ділянки. Однак через брак коштів масштабні роботи розпочалися лише в 1883 році, коли «Товариство по Дніпру і його притоках» виділило кошти на спорудження першої кам’яної набережної.
Будівництво дамби було викликане необхідністю захисту міста від руйнівних повеней. Перші спроби укріплення берегів заклали основу для подальшого розвитку інфраструктури міста.
Будівництво та модернізація у ХХ столітті
На початку ХХ століття Кременчук стикався з серйозною проблемою – частими та руйнівними повенями. Чинні укріплення, побудовані ще в XIX столітті, вже не справлялися з потужними розливами Дніпра. Особливо катастрофічними стали повені 1907, 1908, 1916 та 1917 років, коли вода затопила значні частини міста, зруйнувавши будинки, дороги та інфраструктуру. Це змусило міську владу шукати нові рішення для захисту Кременчука.
У 1920 році була створена спеціальна Комісія з боротьби з повенями, яка розробила план масштабного укріплення берегів. Проте через економічні труднощі повноцінні роботи розпочалися лише у 1927 році під керівництвом інженера О. М. Парщика.
За його проєктом дамбу звели з міцного каменю, посиленого плетеними лозами та глиняним насипом. Висота споруди склала понад 3 метри, а довжина – близько 800 метрів. Роботи велися високими темпами, і вже до 1929 року будівництво було завершене. Нова набережна не лише захищала місто, але й перетворилася на улюблене місце відпочинку кременчужан. Тут з’явилися:
- алеї з деревами;
- майданчики з видом на Дніпро;
- невеликі сквери з лавками та квітниками.
Справжнім іспитом для дамби стала найсильніша повінь 1931 року, коли рівень води піднявся до критичної позначки. Проте кам’яна стінка вистояла, отримавши лише незначні пошкодження. Це підтвердило високу якість будівництва та надійність інженерних рішень.
Попри запеклі бої за Кременчук у 1941 та 1943 роках, дамба залишилася практично неушкодженою. Після війни її інтегрували в структуру Придніпровського парку, який став головною зоною відпочинку міста.
У 1960-х роках, після спорудження Кременчуцької ГЕС, рівень води стабілізувався, і дамба втратила частину свого захисного значення. Однак вона залишилася важливим елементом міського ландшафту, поєднуючи історичну спадщину з сучасними рекреаційними функціями.
У ХХ столітті Кременчуцька дамба пройшла шлях від рятівної захисної споруди до архітектурної прикраси міста. Вона не лише врятувала Кременчук від руйнівних повеней, але й стала символом стійкості, вписавшись у його культурний простір.
Сучасний стан: виклики та проблеми
Після спорудження Кременчуцької ГЕС (1960) рівень води в Дніпрі стабілізувався, і дамба втратила частину свого первісного призначення. Однак підвищений рівень водосховища призвів до підмивання основи, що вимагало ремонтних робіт.
У 1990 році було проведено капітальне укріплення дамби залізобетонними конструкціями. Проте з часом вони почали руйнуватися через постійний вплив води. У 2020-х роках з’явилися аварійні ділянки, особливо біля сіл Мозоліївка та Шушвалівка, де дамба є єдиним шляхом до суходолу.
Додатковими факторами ризику стали:
- підвищений рівень води через регулювання ГЕС;
- руйнівний вплив російських обстрілів під час повномасштабної війни;
- природний знос споруди.
Попри всі технічні проблеми, дамба залишається важливою частиною міста. Це поєднання історії, техніки та природи. Її збереження важливе як для безпеки, так і для культурної спадщини Кременчука.
Джерела:
- https://okrain.net.ua/articles/yak-buduvaly-vodoohoronnu-dambu-kremenchuka/
- https://kg.ua/news/ispit-na-micnist-uprodovzh-90-rokiv-yak-buduvali-vodoohoronnu-dambu-kremenchuka
- https://provce.ck.ua/krasa-chy-bida-yaki-naslidky-rozbudovy-kremenchutskoho-vodoshovyscha/
- https://www.telegraf.in.ua/kremenchug/10116610-damba-kremenchuckogo-vodoshovischa-zaznala-znachnih-rujnuvan.html
- https://www.unian.ua/ecology/na-kremenchuckomu-vodoshovishchi-ruynuyetsya-damba-zmi-poyasnili-v-chomu-zagroza-12644922.html