Коти — правічні супутники людини. Як повідомляють науковці, предком усіх домашніх котів вважається нубійська дика кішка, яку єгиптяни вивезли 5 тисяч років тому з Нубії. Перші згадки про це можна знайти зокрема у працях грецького історика Геродота. Фахівці стовідсотково не можуть довести, що змусило людину наблизити до себе таких цікавих істот і не розлучатися з ними століттями до сьогоднішніх днів. Коти заполонили усі континенти, усі країни, а головне — людські душі. Прорвалися у людський побут, літературу та в інші сфери нашого життя. Змусили собою захоплюватися й навіть остерігатися. Сьогодні в Україні коти разом із собаками дітять п’єдестал найпоширеніших домашніх тварин.
То що там з котами у нас на батьківщині і зокрема на Полтавщині? Розповідаємо про це у нашому матеріалі на сайті poltava-name.
Створені і послані нам Богом
Як йдеться у довіднику “Рослини і тварини в народній уяві”, за деякими легендами, кіт був створений Богом і це чиста тварина, прихильна до людини, але водночас «нечиста», бо колись з’їла чорта. Здавна в деяких місцевостях України котам приписували здатність охороняти обійстя від усього злого. Кіт – у народі був символом доброго духа житла, незалежності, а ще нерідко — зла і темряви. Цю тварину часто вважали небезпечною істотою, вірячи що вона стоїть на грані двох світів – реального й потойбічного. Пращури вважали, що в хвості кота є отрута і коли кіт нап’ється води з посудини, з якої п’є людина, то в неї з’явиться нежить. Казали, так само буде, якщо спати з котом. Коли кішка перебіжить дорогу, то за віруваннями чекай невдачі, а щоб її не було, через слід кішки кидали навхрест паличку.
Фото: Певно, наразі найвідоміший кіт України Степан з Харкова.
У давнину візники неохоче погоджувалися везти кішку, бо нібито від неї коні страшенно втомлювалися і худнули. Котів було заборонено пускати у церкву, а також давати їм їжу, освячену в храмі. Проте вважалося, що на кого потягнеться кішка, тому щаститиме. А хто вб’є кота, тому сім років не буде життя. За повір’ями українців, тепла або холодна лапа у кішки означає відповідно добрих або недобрих гостей. Вірили, що кішка приходить до хворого, який одужує, і вперто тікає від того, хто помирає.
Гоголь, містика, коти…
Саме чорна кішка виступала улюбленою в народі формою уособлення нечистої сили, зокрема у літературі. Широко відомий мотив перевтілення відьми на чорну кішку використаний М.В.Гоголем у “Травневій ночі, або Утопленій”. Гоголя (який народився 1 квітня 1809 року у Сорочинцях Миргородського повіту Полтавської губернії) й досі називають одним із наймістичніших письменників світу. Дослідники його творчості розповідають таку історію. Коли Гоголю було п’ять років, він якось лишився сам удома, у великому будинку. Маленькому хлопчику стало страшно, бо поруч нікого не було і навіть прислуга теж десь вийшла. І тут з’явилась чорна кішка. Миколка взяв ту кішку, відніс її до ставка і втопив. Чому таке зробив? Хтозна… Кішка, певно, здалася дитині втіленням чогось страшного.
Про це часто розповідають екскурсоводи, зазначаючи, що сам Гоголь переповідав свого часу таку історію Олександрі Смірновій-Россет. (Ця жінка знатного походження, родом з Одеси. Свого часу вона була фрейліною імператриці Марії Федорівни. З нею дружили Пушкін, Жуковський, Лермонтов. Гоголь нею захоплювався і був пов’язаний з цією жінкою до кінця свого життя. Її називали його неземним коханням). Говорять, розлюченим батькам свій жорстокий вчинок малий Микола Гоголь пояснив просто: мовляв, подумав, якщо втопить кота, все зло зійде з Землі. В результаті “переможець” над нечистю був покараний і простояв у кутку увесь вечір…
Цікаво, що в садибі-музеї письменника у селі Гоголеве відвідувачам не раз розповідали, що образ цієї чорної кішки присутній у закладі. Так 2009 року в одному з інтерв’ю журналістам тут зазначили, що в садибі живе чорний кіт, якого вважають оберегом: “Це кішка, яка ніби залишилася жива, і от он зараз у батьківській садибі живе”, — говорила Ірина Волошина, заступник директора музею.
Було, кішка з пошкодженою лапкою прибилась до музею. Як тільки якась група прибувала на екскурсію, так і вона з’являлася тут як тут. “Приїхали мери міст, послухали екскурсію, і тут ця кішка на трьох лапах. Один і каже: ви що, спеціально кішку покалічили, щоб містично виглядало”, – згадувала та ж Ірина Волошина 2018 року.
Але розгадка котячих візитів на садибу, можливо, крилася у тому, що часто коти прибивалися до музею, бо відчували запахи смачненького. Адже відвідувачі з інших міст везуть із собою попоїсти. А місць, де влаштувати пікнік, на території вистачає. Тож пухнасті вже звикли тертись біля ніг гостей і випрошувати добреньке.
Як би там не було у стосунках Гоголя з котами, для нього самого згаданий випадок із кішкою з його дитинства став пророчим на все життя. Так Ігор Золотуський, біограф Миколи Гоголя зазначав: “Будучи людиною віруючою, я б навіть сказав, люблячим Христа, він все життя боровся з дияволом…”. І насамперед у своїх творах…
Намурчав собі на… памятник
Тож у пам’яті людства історія кішки довга і сповнена багатьма таємницями. Ця істота пройшла шлях до божества і паралельно до відьми, й століттями ставлення до неї було неоднозначним. Говорячи про образ кішки в літературі, зокрема і в світовій, справедливо сказати ще й про образ білої кішки. Вона допомагала людям відновлювати сили та здоров’я, знаходила протиотруту, знімала роздратування. Люди вважали, що сила кішки зосереджена в її хвості, який насамперед був засобом зцілення від сліпоти. У той час, коли чорна кішка у творах отруювала людський розум, заражала людське тіло хворобами й наводила сліпоту, а диявол з допомогою кішки зачаровував людей…
Та як би там не було, полтавці — земляки Гоголя — незмінно люблять і поважають кішок. Певно так само, як і самого генія літератури. За даними однієї з найпопулярніших місцевих ветеринарних клінік “Ветлік”, найпоширеніші породи котів у нашому регіоні на сьогодні — це битанські кішки, шотландські висловухі і сфінкси. Подобаються людям і мейн-куни. Серед улюблених порід і персидська. Та знову набирає популярності, незаслужено призабута, бенгальська. Але жителі Полтавщини, окрім благородних пухнастиків, дуже полюбляють і зовсім звичайних їх родичів, радо тримаючи їх на подвір’ях, у будинках і квартирах.
А 2020 у Полтаві навіть з’явилася бронзова скульптура працівника Водоканалу з котом. Її в жовтні відкрили у парку “Сонячний” поблизу Краєзнавчого музею ім. В.Кричевського. Скульптура стала подарунком для міста від «Полтававодоканалу» на честь 120-річчя з дня заснування підприємства. Кажуть, що на її спорудження не витрачені бюджетні кошти. А образ працівника, представлений на постаменті, нібито є збірним образом трудівника-комунальника.
Даний об’єкт водночас є втіленням міської легенди про кота-талісмана “Полтававодоканалу”. Згідно з легендою, коли 120 років тому збудували перший водогін у Полтаві, працівники підприємства запримітили, що до них постійно навідується кіт. Пізніше вони помітили, що кіт допомагає знайти загублені речі, зокрема інструменти чи навіть гроші. Чотирилапий приводив власника до загубленого. Кота прозвали Найдою, але він не відгукувався на кличку, яка б більше пасувала кішці, і котяче ім’я скоротили до Най. Як писали місцеві ЗМІ, надзвичайні здібності кота проявлялися і в інших виявах: він почав мирити людей, допомагати знайти другу «половинку» чи повернути втрачені почуття. Тому, коли скульптуру встановили, автори цікавої ідеї висловили сподівання, що бронзовий котик приноситиме достаток і кохання всім, хто до нього торкатиметься.
Тож, коли будете у Полтаві, обов’язково завітайте до парку “Сонячний”, знайдіть цікаву скульптуру і добряче натріть носа комунальнику та мордочку його чотирилапому другу — на щастя!